Упродовж п’яти років (1994–1999) тричі на день її «Територію А» з нетерпінням чекали тисячі залюблених у музику телеглядачів. Перший в Україні національний хіт-парад пісень, що його ведучою була Анжеліка Рудницька, знайомив нас зі співаками, які нині зійшли на вершину Олімпу українського шоу-бізу. Відтак провідні продюсери запропонували Рудницькій розпочати власну сольну кар’єру. Анжела довго відмовлялася співати й тільки 1998-го, на пропозицію дуету Білоножків, до фестивалю «Мелодія двох сердець» записала в дуеті з сестрою Інною пісню Володимира Івасюка «У долі своя весна». А вже через рік Рудницька стала заслуженою артисткою України…

ПЕРШІ КАРТИНИ МАЛЮВАЛА… НА СТЕЛІ
– Анжеліко, ми не помилимося, якщо скажемо, що призначенням «Території А» було зібрати на телеекрані найталановитіших українців?
– Тоді всі лишень починали співацькі кар’єри, тож наш хіт-парад був таким собі вікном в ефір. Приміром, саме ми запалили таких зірок, як Ірина Білик, Наталія Могилевська, Олександр Пономарьов, гурти «Скрябін», «Океан Ельзи». Тоді ці люди були іншими, не мали дорогих машин, квартир, і ми воліли одного – створити хвилю української музики. А тому що це бажання було сильнішим за те, щоб заробити гроші, то й спілкування між глядачами та артистами велося легко і невимушено… Нині у світовому шоу-бізнесі є шаблони, як найшвидше пробитися. Тому, гадаю, музика як мистецтво потихеньку затирається, а лишається власне шоу-бізнес...

Після того як національний інформаційний простір потрапив під уплив Росії, хіт-парад «Територія А» зняли з ефіру. Анжеліка Рудницька розпочала сольну кар’єру співачки, водночас вступивши до аспірантури Київського НУКІМ. Якось після виснажливого весняного гастрольного туру 2004-го з невідомих причин її … паралізувало, відтак півроку жінка була нерухомою. Вперше Анжеліка вийшла на люди під час Помаранчевої революції, а в лютому 2005 року знову заспівала й увійшла до списку тридцяти претендентів від ...Росії на участь у «Євробаченні».
– Після важких гастролей країною і за кордоном я прийшла додому, чхнула, зігнулася й вже не змогла випрямитися. Це була хвороба хребта незрозумілого походження. Лікарі довго не могли встановити діагнозу. Паралізувало ногу, і півроку я не вставала. Поки тривало відновлення, співати не могла, вести програму – теж... Якоїсь миті зрозуміла, що, постійно лежачи, дивлюся на білу стелю і малюю візерунки. Коли сказала про це близьким, вони підтримали, мовляв, а чом би й ні. Я стала малювати простим олівцем по білому папері й зрозуміла, що бракує фарб. А оскільки писати картини лежачи важкувато, то довелося придумати …голкову техніку, себто вишивати. Одужати я одужала, а от полишити цього уже не змогла...
– Анжеліко, чи хочете відродити «Територію А»?
– Її вже відновлювали… Але наразі я не готова фізично тричі виходити в ефір, до того ж час іде, і мене цікавить дещо інше... Утім я вболіваю за українську музику, якої практично немає в нашому ефірі…
– Чому, на вашу думку, зникли з екранів колись запалені зірки?
– Це нормально, такий собі природний відбір.
СПІВАНІ ...ПОДУШЕЧКИ
Після одужання Анжеліка Рудницька вразила усіх вишиваним живописом. Її персональні виставки, що відбувалися у багатьох містах України, Угорщині, Франції, дивували неабиякою майстерністю, оптимізмом, тому не лишили байдужим жодного відвідувача. Анжеліка каже, що цим вона пропагує історію України, намагається довести, що в ній не лише темні сторінки, а й такі, як і на її картинах, – яскравих кольорів (майстриня принципово не використовує чорного кольору. – Ж. К.). Крім цього, художниця продемонструвала світові власні дизайнерські розробки: подушки-думочки, ялинкові іграшки, ба навіть колекцію з п’ятнадцяти керамічних виробів, себто декоративних настінних тарілок із двох сортів глини особливої якості – коричневої та білої, що її можна віднайти лише в Коломиї.
– Анжеліко, а яким чином у вас народжуються ідеї нових виробів?
– Мені їх Бог на вуха шепче... Вони дивовижно народжуються: інколи спиш і бачиш, інколи малюєш багато... Я ж ніколи не вчилася малювати професійно, тож пояснити це годі... Пригадую, коли мої перші роботи побачили мистецтвознавці, то почали говорити про мене, наче про генія, як про людину, що відкриває нове, зокрема, вигадала напрямок етномодернізм… Чути це приємно. От і нещодавно сказали, що серія моїх дерев-писанок – це «іконостас генетичної пам’яті українського народу».
– Скажіть, а яку техніку застосовуєте? Бо, дивлячись на ці шедеври, створюється враження, що це аж ніяк не руками зроблено?
– Я вишиваю гладдю. До речі, якось і китайці сказали, що такого не вишити...
– А як спало на думку створювати подушечки-думочки?
– Після першої експозиції, коли хотіли розкупити всі мої роботи, сказала, що не можу цього зробити, бо вкладала в них якийсь код одужання, тому ці речі особливі. До речі, я й досі не продала жодного виробу. Тому мені запропонували виготовити щось, аби його можна було придбати. Тоді й вигадали декоративні подушечки, панно, тарілочки з моїми ескізами. Наразі мої роботи викладатимуть і бурштином…
– За таким заняттям, певне, про концерти зовсім забули…
– Чому ж?! Востаннє виступала у Будапешті. Наприкінці ми заспівали з глядачами «Червону руту» акапельно. Гадаю, саме живе спілкування є найцікавішим. Нині маю сили і наснагу їздити з концертами й Україною. Ось-ось має вийти французький альбом пісень, що їх писали спеціально для мене. Сама я не творю, але знайшла авторів, які можуть точно передавати мої почуття…
– На телебачення не кортить повернутися?
– Зараз працюю і над телепроектом. До слова, нещодавно відкрила у собі ще один талант: на одній із столичних ефемок веду авторську програму, яка називається ...«План Б».


Секрет успіху від Анжеліки Рудницької: «Гадаю, хоч як банально це звучить, треба багато-багато працювати… Я не тусуюся, не бігаю по вечірках, не вдавалася до чогось і задля пропаганди у художньому мистецтві… Нічого доброго не вийде і якщо впадати у депресію, бо ж недарма кажуть: не святі горшки ліплять…»


Жанна Куява