Повінь на Західній Україні відступила, а Ющенко та Тимошенко разом із телекамерами повернулися до Києва. Коли загашено пожежу чи спадає вода, люди лишаються наодинці вже не зі стихією, а з… людьми. І тоді випробовується кожен – сусід, родич, велике й мале керівництво, держава…
«ДЕ ЗА 50 ТИСЯЧ ХАТУ КУПИТИ?»
У Верховинському районі на Івано-Франківщині минуло майже два тижні після повені, проте хати досі зсуваються. Люди бояться ночувати вдома. Де їм тепер жити? Багато сподівань на урядову допомогу. Постраждалі отримують обіцяний владою аванс – одну, дві з половиною та п’ять тисяч гривень, проте що з ними робити? Дехто навіть не бере, з великою надією очікує «соліднішої» суми.
Микола Соколовський із Криворівні отримав тисячу гривень. Його маєтки оцінили за першою категорією. Проте житель Криворівні сподівається, що рішення переглянуть. Одразу після повені до нього викликали психолога та кардіолога. Чоловік мало не помер з горя, коли побачив власне обійстя:
– Майже повністю замулило присадибну ділянку. Ми живемо далеко в горах. Нещодавно побудували нові хати. Все зсунулося, усі прибудови. Я навіть не можу вам сказати, скільки то грошей. До моєї хати немає під’їзду, тобто за кілометр машина зупиняється. Усі будматеріали переносили на плечах. Голова сказав, що на ті 50 тисяч ми маємо надію. Але де за 50 тисяч купити хату?!
– А навіщо ви там будувалися?
– Бо це наша земля, земля наших предків. Іншої ми не маємо.
– Кажуть, що гуцули самі винні, що їхні хати зсуваються…
– Звісно. Наприклад, на території нашого присілку бувало таке, що й по чотири-п’ять машин лісу щодня вивозили. Я є депутатом присілку, свого часу встановив такий собі шлагбаум, аби хто проїжджав хоч кілька копійок на дорогу давав. Але той шлагбаум простояв лише місяць. Бо хто вивозив ліс? Лісник. Він не захотів платити. Не заплатив лісник – не платять і люди…
«НА КИТАЙСЬКОМУ КОРДОНІ БУЛО СТРАШНІШЕ»
...Тим часом еменесники та солдати розкопують житлові будинки. Зсувів ще дуже багато...
– Уже третій тиждень немає світла, – каже електрик Юрій Дихтяренко. – Працюємо з самого ранку до 10– 11 години вечора. Додаткових електриків не залучаємо, бо на Західній Україні їх просто нема.
З компенсаціями людям хоча б щось ясно, а от потерпілим приватним підприємцям не позаздриш. Галина Шинкарук у селі Верхній Ясинів Верховинського району має пилораму. Вона бідкається:
– У мене пішла за водою уся деревина та пиломатеріали. Я ліс не вирубую, купую його на аукціоні. Маю шість верстатів, пилораму, роблю дерев’яні бруси. Вода забрала 200 кубів лісу... Як мені відшкодовуватимуть? Трохи його зупинилося вниз по течії, оце рятую. Працюють свої люди, трішки солдати допомагають. Солдати трудяться безплатно, але я закупила продуктів для них. Не тому, що вони мені допомагають, а тому, що я підприємець.
– Вам було страшно?
– Ні. Я тут одна жінка в цьому бізнесі. У минулому – військовослужбовець, служила на китайському кордоні. Мені здається, що там було страшніше.
…У мулі солдати знаходять все: і здохлих курей, і пляшки з горілкою. Працюють тяжко, проте не скаржаться, кажуть, що ніхто не зловживає їхньою допомогою.
«ПАЛЬЦІВ НЕ ЗАМОЧИЛИ, А ХОЧУТЬ ГРОШЕЙ»
Село Нижнів Тлумацького району. Заїжджаєш – і просто хочеться заплакати. Довкола сіра пустка…
Люди чергують під сільрадою. Голова замкнувся на ключ. Ні, не від тих людей, що постраждали, а якраз від тих, які не постраждали. Каже: «Важко бути потерпілим, але тут ще важче ним не бути. Ну що ти зробиш, народ такий. Яка українська бабця спокійно спостерігатиме, що сусідці дають борошно чи рис безплатно, а їй ні. Вони штурмом беруть голову, кажуть, що хочуть «справедливості». Коли потерпілим роздають провіант, непотерпілі теж приходять. Ну як їм не дати?! Стають під вікнами і дивляться просто у вічі. Деякі люди совісті не мають. Вони ладні собі в хату води залити, аби їм хоч щось дали. Люди навіть пальців не замочили, а хочуть грошей. Наприклад, вода зайшла в підвал, який не є житловим приміщенням, і людям заплатили 2,5 тисячі. І тим, у кого води в хаті по коліна, теж заплатили 2,5 тисячі. Ну це ж є різниця!
«ПОМАГАЛЬНИКИ»
– Помагальників багато, а помочі нема, – довелося почути від однієї жінки з Криворівні. Хоча, треба визнати, не всі селяни такі категоричні. Багато хто погоджується, що «помагальники теж різні». Люди кажуть, що допомагали більше приватні особи, а не держава. Днями приїжджав Віталій Кличко, привіз фуру тушонок, консервів, батонів. А Руслана роздавала светри, футболки. Втім кому війна, а кому мати рідна... Одна жінка з Нижнього розповідала:
– Ви собі тільки уявіть, які продукти будуть дорогі. Зараз людей годують, так. Але мине 30 днів, і це припиниться. Мені важко навіть увити, які то будуть ціни. Хто їх регулюватиме?! А допомоги... Ви б знали, які наші люди є безсовісні… Треба мати лише здоров’я і силу. Багато пенсіонерів з внуками цілий день сидять і беруть, і беруть… Але в цьому вже ніхто не винен, це наш народ такий наглий.

Ксеня ЛЕСІВ, УНІАН