Саме стільки українців бавиться з «однорукими бандитами»

«Обмежимо розповсюдження азартних ігор. Убезпечимо від них дітей». Це цитата з передвиборної програми блоку «Наша Україна – Народна самооборона», з якою він рік тому пройшов до Верховної Ради.

«Запровадження ефективних економічних механізмів європейського рівня для обмеження подальшого розповсюдження азартних ігор». А це пункт затвердженої в січні цього року програми «Український прорив» Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко.
Що виконано з цих обіцянок? Скільки в Україні гральних закладів та людей, які в них грають? Як змінюється їх кількість?
Щоб знайти відповіді на запитання, ми пішли двома шляхами. По-перше, почали шукати цифри про цей бізнес. Рішення, що мають його регулювати. А також інтереси людей, які ці рішення ухвалюють.
По-друге, ми зателефонували до відділу кадрів «Метро Джекпот» – торговельної марки «найбільшої в Європі гральної компанії «Ритціо-Ентертейнмент Груп», як написано на її сайті, – і сказали, що нас зацікавило оголошення про роботу.

Скільки в Україні гральних закладів?
Відповіді на це запитання дуже багато розповіли про те, наскільки це явище контрольоване. Державний комітет статистики повідомив, що підрахунок кількості гральних закладів не провадиться. Міністерство фінансів надало відомості про кількість ліцензій, що їх видало. На 1 серпня – 117 на гральні автомати та 55 – на казино.
Але ці цифри мало що говорять навіть про кількість легальних закладів. За законом компанія, що має ліцензію Мінфіну, може отримати скільки завгодно її копій – хоч для тисячі залів. Плюс у законодавстві є дірка. Ще до Мінфіну право ліцензувати азартні ігри дістали місцеві адміністрації. Дані про те, скільки з них скористалися цим правом, Мінфін повідомити не зміг.
На наше прохання це підрахував Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. 1962 – стільки ліцензій було видано, переоформлено й дубльовано всіма органами влади з 2003 до 2007 року (більш як п’ять років ліцензії не діють).
Найближчими до реальних, імовірно, треба вважати оцінки Української асоціації діячів грального бізнесу, підготовлені для слухань у комітеті Верховної Ради в березні цього року. Їх нам надав один із учасників слухань. Ось вони. В Україні відкрито 2,5–3 тисячі гральних закладів. У них працює 150–170 тисяч осіб. Встановлено 260–280 тисяч автоматів. Половина грального бізнесу належить іноземцям.

Скільки українців грає?
Відповіді на це запитання розширили уявлення про те, як Україна бореться з гемблінгом, або патологічною пристрастю до азартних ігор. З 1977 року Всесвітня організація охорони здоров’я внесла цю хворобу до Міжнародного класифікатора хвороб. Ось що відповіли в Міністерстві охорони здоров’я на наш запит про кількість таких пацієнтів у нашій країні й процедуру їхнього лікування:
«Незважаючи на те, що залежність від ігор і була внесена в міжнародний список хвороб, вона не є захворюванням, а належить до групи поведінкових розладів. Тому медичне лікування (за допомогою хімічних речовин-медичних препаратів) не є потрібним і можливим».
Під цими словами поставив підпис головний нарколог України Анатолій Вієвський.
Держслужба для сім’ї, дітей та молоді відповіла, що облік ігроманів та їхня реабілітація – то не їхня парафія. Проте виготовила соціальну рекламу – відеоролик для телебачення. Ми його подивилися. Нам сподобалося.
А відповісти на запитання, скільки українців регулярно встромляють гроші в гральні автомати або міняють їх на фішки в казино, можуть лише два соціологічні дослідження.
Перше влітку 2007 року провів Державний інститут розвитку сім’ї та молоді. По всій Україні він опитав осіб віком 14–35 років. 13% заявили, що іноді торкаються кнопок гральних автоматів. 2% зізналися, що відвідують їх щодня.
Друге дослідження належить Центру вивчення суспільної думки «Соціоінформ». Його 2006 року було проведено серед жителів Львова на замовлення Асоціації роботодавців Львівщини. 6% опитаних містян сказали, що відвідували протягом цього року казино, 6,5% – грали на автоматах, встановлених на вулиці, і 8% – на автоматах, встановлених у залах.
Ще наводимо думку видавця журналу «Азарт» Ігоря Романюка. Він вважає, що в Україні 1 мільйон постійних гравців.
За оцінкою представників цієї індустрії, один автомат на місяць дає у середньому 1 000 доларів прибутку. Якщо помножити цю цифру на 12 місяців і кількість легально встановлених автоматів, виходить 1,6 млрд доларів на рік. Без нелегально встановлених автоматів. І без казино.

ХОВАЙТЕ СВОЄ СПІВЧУТТЯ
Ми почали відвідувати курси операторів гральних автоматів. За кілька днів дізналися багато цікавого про життя...
«Хай з якою сумою прийде гість, ви мусите запропонувати йому максимальний сервіс. У мене була бабуся, яка підняла з двадцятки 20 000. Насправді таке було. Наступного дня вона привела до клубу всіх подруг. Сьогодні гість до тебе прийшов пішки, зі 100 гривнями, завтра він під’їде на «Бентлі». Усе дуже швидко змінюється в нашій країні. Є ВІПи. Ви неодмінно познайомитеся з ними в залах. Їх бережно передають від зміни до зміни. Про ВІПів знають усе. Діти, собачка, де вчився, де хрестився. Але найголовніше – ім’я!»
«Не забуваймо, що є й хворі люди. Вони грають, тому що не можуть зупинитися. До таких клієнтів теж потрібний особливий підхід. Ховайте своє співчуття. Зрештою, не ви ж його посадили грати на автоматі».
«У залах бавляться переважно чоловіки. Але останнім часом з'являється щоразу більше жінок. Буває й таке, що вона сидить у залі, за нею приходить чоловік і тягне додому. Перед операторами сімейна сцена. Вона чіпляється руками за автомат, за ковролін, не хоче йти... Врешті-решт жінка грає, а чоловік сидить, чекає».
«Є дуже забобонні гості. Один у мене придбав два мішки жетонів. На 2 000 гривень. І пішов. Увечері приносить. Він їх освятив. У церкві. Уявляєте?» Хтось зі стажерів: «Допомогло?» – «Ні! Йому – ні».
...З боку бару до гральних автоматів із великим келихом у руці й баночкою пива пройшла жінка років 45-ти. Вона сіла біля автомата з гарною графікою в східному стилі. Закурила. Я підійшов, привітався. Підвівши очі, подивилася на мене,тоді зрозумів, що жінка нетвереза. Одяг, сумка й прикраси, які були на ній, демонстрували, що вона сама або її чоловік нормально заробляє.
Я запитав: «Часто граєте?» Вона: «Я? Рідко. А чоловік у мене такий... На цьому схиблений» – і покрутила пальцем біля скроні. Я: «Ви вибрали автомат із дуже гарною графікою. Тут яскраві бонусні ігри». Вона: «Знаємо, бачили. Не стійте позаду мене, не дивіться, хлопче, дуже вас прошу». Я поміняв їй попільничку й пішов.
Жінка пила пиво, потім коктейлі. Дуже емоційно реагувала на кожну комбінацію. То лаяла автомат, то хвалила й обіймала.
Я запитав у колеги Марини: «Постійна»? «Так, ця постійно в нас. Із чоловіком грають. Вона алкоголічка. Не звертай на неї багато уваги. Ця жінка не любить, коли дивляться. Вона якийсь професор. Або викладач. Із чоловіком іноді можуть зустрітися тут. І сидять у різних частинах залу, грають. Зазвичай вона поводиться дуже буйно».

ЯК РЕАГУЄ ВЛАДА?
Уперше обмеження грального бізнесу ще 2001 року запропонував безпартійний депутат Іван Білас. З того часу змінилося чотири скликання Ради, шість урядів і два президенти. З ініціативи депутатів та уряду до парламенту було подано ще 12 законопроектів, що мали обмежити гральний бізнес. Жодного не ухвалили.
Чому? Розв’яжіть просту задачку і, можливо, знайдете відповідь. Ви – директор грального закладу. Закон дає вибір: можете купити ліцензію в Мінфіну за 150 тисяч євро або у кожної області окремо – за 255 гривень. Виберете другий варіант? Порахували, що на 25 областей, плюс Київ та Севастополь, витратите 6 885 гривень? А от і неправильно. Інакше навіщо 172 компанії заплатили Мінфіну по 150 тисяч євро, а ще сотня стоїть у черзі?
Представник грального бізнесу на умовах анонімності: «Багато хто з нас уже сам хоче чітких правил, погоджується на обмеження, наприклад, мінімальний розмір залів. Але правил не хоче влада. Це ж велика годівниця. Усім треба дати хабарі. Що менше правил, що гірше їх виписано, то більше хабарів потрібно давати. Приміром, є вимога вивішувати ліцензію в «зручному місці». А той, хто перевіряє, каже: «Це місце незручне!» От тобі й 300 доларів. Чому вони не закривають тисячі гральних автоматів, що працюють нелегально?»
Є ще один фактор. Знавці цього бізнесу назвали нам прізвища депутатів, які мають у ньому частку. Довести це – справа окремого розслідування. Поки варто звернути увагу на деякі деталі останніх ініціатив головних парламентських сил. На значенні цих деталей наголошували знавці.
Від БЮТ законопроект подав Валерій Писаренко. Він пропонує винести такий бізнес у чотири гральні зони на заході, сході, півдні й півночі країни. Наші експерти порадили зрозуміти, чому, відповідно до проекту, ці зони мають бути на відстані 500 км одна від одної й неодмінно охоплювати не менш як два адміністративні райони. Це може вплинути на подорожчання землі, що на межі районів.
Від «НУ-НС» проект закону (у співавторстві зі ще трьома депутатками) подала Оксана Білозір. У ньому передбачено багато обмежень, зокрема й заборона відкриття в містах через три роки гральних залів, через п’ять – казино.
Ще один законопроект у цій Раді запропонував Григорій Смітюх з Партії регіонів. Наші експерти не знайшли в ньому лобістських ідей, просто назвавши його популістським (представники цього бізнесу як вогню бояться заборони закладів у населених пунктах). Смітюх пропонує винести весь бізнес максимум у чотири зони. Його законопроект не вказує, де вони мають створюватися, і не передбачає жодних послаблень для вже відкритих закладів. Є тільки одне запитання: чи проголосує за пропозицію Смітюха хоча б його партія? У минулому скликанні регіонали цього не зробили.
Уряд Юлії Тимошенко обговорив перший варіант закону, який забороняв розміщати гральні заклади в навчальних, медичних закладах та установах зв’язку, а також на вокзалах, ринках, зупинках і станціях метро. Ще він вимагав від власників казино й гральних автоматів мати статутний фонд мінімум 1 млн євро. Втім його також не ухвалили.

«ВІДРАЗУ ВИКЛИКАЙТЕ СЛУЖБУ БЕЗПЕКИ»
...У кімнату ввійшов повненький низький чоловік років під сорок. Він був у дорогих туфлях. Ішов до свого місця впевнено та швидко. Уважно подивився на нас, стажерів, навчання яких доходило кінця, і відрекомендувався: «Мене звати Віктор Миколайович. Я зі служби безпеки цієї компанії. Мій досвід роботи на цій посаді – 12 років».
Говорив він різко і зі знанням справи. З його монологу можна було вловити фрагменти біографії: «Коли 1984 року закінчив школу міліції...», «Ще коли я працював в органах, ми часто затримували таких типів...» і т. ін.
«Ще одне, – упевненим голосом сказав Віктор Миколайович, – це стосується і касирів, і операторів. Не допускати жодних перевіряльників. Без дзвінка у службу безпеки жодних інспекторів не впускати. Робіть, що хочете: танцюйте, співайте, чай, кава, капучино, а перевіряти не пускайте. Викликайте відразу ж СБ й очікуйте. Приїде служба безпеки, приїде менеджер, самі будуть розбиратися. Не влазьте. У кожному районі курсує машина. Тисніть на кнопку – викликайте».

«СПАСИБІ ХОЧ ЗА ЦЕ...»
Клієнта звали Юра. Спершу він узявся перераховувати товсті пачки грошей. Потім сів грати. Натискав на кнопки дуже впевнено, наче робив це не вперше. Проходячи повз автомат, я чув фрази, які постійно повторював Юра.
«Ну, давай, мій хороший!» – казав він і гладив автомат рукою.
Всував в автомат купюри по 200 гривень пачками, дякував автомату за мізерний бонус «Спасибі хоч за це!» Цю фразу Юра говорив найчастіше. За всю ніч вона приїлася. «Ну, спасибі тобі, рідний, за це. І за це спасибі», – казав чоловік, коли йому випадав бонус.
Облизував пальці й мазав слиною виграшні символи, кажучи: «Тільки ласкою, тільки ласкою можна виграти. Бачиш, рідненький, я тебе не б’ю, не луплю так, аж кнопки вилітають. Потрібно ласкою. Ніжно» – далі мазав слиною подвійне міцне скло монітора.
«Принеси-но мені пива, Сашку. Так буде ефективніше», – і мазав монітор пальцями в пиві.
Того вечора він змінив два автомати й програв 26 тисяч гривень. Це ми довідалися, коли звели ранкову касу.


Олександр АКИМЕНКО, Єгор СОБОЛЄВ, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», для «Сім’ї і дому»