Феномен Волині. Чому край, що дав Україні і першого короля, і першого гетьмана, і першого президента, й сьогодні виконує місію рятівника України? Про це розмірковують у Луцьку Іван Корсак, Петро Кралюк та Дмитро Стус. А приводом для відвертого полілогу став вихід у світ книги “Велика Волинь” у рамках проекту журналу “Київська Русь”. Нагадаємо, що його редагує лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка літературознавець Дмитро Стус. Його співрозмовники – члени Національної спілки письменників Іван Корсак (редактор “Сім’ї і дому”, голова постійної комісії з питань духовності Волинської обласної ради) та Петро Кралюк (проректор із питань науки Національного університету “Острозька академія”, професор, доктор філософії, лауреат низки премій за творчий доробок прозаїка).
І. Корсак:
– “Велика Волинь” – книга, що вийшла друком завдяки людям, які не нарікають на труднощі, ті чи ті проблеми. Вони усвідомлюють власний обов’язок і роблять прекрасну справу.
Д. Стус:
– “Велика Волинь” – уже третій регіональний проект. І водночас перший, зорієнтований і на захід України. Перший – “Одеса”, другий – “Схід”, що вибу-довується на канві роману Любові Голоти про смерть українського села. А села на сході нашої держави – це ж іще український світ. “Велику Волинь” задумували як номер про край, тіло якого й сьогодні розшматоване між кількома областями. Але саме Велика Волинь залишається цілісною, зберігає традицію. Цей край, без перебільшення, особливий у нашій історії. Візьміть навіть сам фактор Острозької академії! Волинь – в осерді національного духу!
П. Кралюк:
– А я пригадую, що ідея створити регіональне число “Великої Волині” народилася десь рік тому. Тоді Дмитро Стус приїхав з дружиною до нас, на південну Волинь. Входячи у підземелля Дубнівського замку, він наголосив, що варто було б написати такий твір, у якому поєднувалися б елементи минулого і сучасного (саме такою стала “Діоптра” Петра Кралюка. – В.В.). Але одна річ – задум. В Україні дуже багато гарних ідей, але, на жаль, такі проекти нечасто реалізовуються. Коли готувалася “Велика Волинь”, Дмитро Стус від імені редакції журналу надіслав листи до керівників багатьох областей, до яких входить частина волинської землі. А позитивна реакція – лише від Волинської області. Ось так у нас цінують культуру. Б’ють себе у груди (надто перед виборами), а коли доходить до конкретики, виявляється, що немає коштів, часу... Треба віддати належне Іванові Корсаку, з яким я свого часу познайомив Дмитра Стуса. Вони порозумілися. Іван Феодосійович дуже багато зробив для того, щоб цей проект був утілений у життя.
І. Корсак:
– Ми мусимо дорости до розуміння, що покладатися на доброго царя чи віце-царя не варто. Треба самим не шукати проблем, а робити справу. Конкретно, відповідально. Так, як це роблять (утрьох: Дмитро Стус, Оксана Плаксій та Юлія Підмогильна) у “Київській Русі”.
Д. Стус:
– Журнали роблять автори. Випуску “Великої Волині” не було б, якби не “Лесин кадуб”. Мені надзвичайно сподобалася поезія, яку спершу відрекомендував Василь Герасим’юк. Надзвичайно сильне літературне угруповання! Надзвичайно сильна Волинь, маючи “Лесин кадуб”, Петра Кралюка, Василя Слапчука, Оксану Забужко...
П. Кралюк:
– Зауважте, що “Лесин кадуб” започатковано сорок років тому, 1967-го. Це був складний час: закінчилася хрущовська “відлига”, почалися репресії. Дозволю собі розкрити одну таємницю щодо справи Мороза-Іващенка: це був спеціально організований у 1965 році процес, щоб залякати волинську інтелігенцію. Свого часу, працюючи у редакційно-видавничій групі “Реабілітовані історією”, я мав можливість ознайомитися з матеріалами згадуваної кримінальної справи, у якій “проходив” і Йосип Струцюк, який стане першим керівником “Лесиного кадуба”. Я читав протоколи допитів, переконувався, як цю людину залякували, намагалися зламати. А Йосип Струцюк – один із тих небагатьох, хто поводився гідно, хто в складних умовах зумів зберегти власне обличчя. Незважаючи на все, він тут, у начебто провінційному Луцьку, допомагав і допомагає сформуватися молодим талантам, сумлінно працює як чесний талановитий письменник. Перед цією людиною я схиляю голову.
І. Корсак:
– І таких подвижників, слава Богу, давала і дає Україні Волинь. Хай якими складними будуть обставини. Це підтверджує і наша історія, і сьогодення.
Д. Стус:
– Якщо наклади попередніх книг “Київської Русі” – 2 тисячі примірників, то “Великої Волині” – 5 тисяч. Це також велемовно.
П. Кралюк:
– На Волині зберігся український дух. Можливо, не завжди він яскраво, показово виявляється. Але саме тут, у Волинській області, ці традиції найсильніші. Незважаючи на те, що часто люди влади цього не хочуть помічати.
І. Корсак:
– У цьому контексті мені пригадалося висловлювання Леха Валенси під час розмови з московським журналістом. Проблема росіян у тому, сказав польський політик, що в них не було добрих керівників. На жаль, слова Валенси стосуються й України. Але дається взнаки й ще одне – проблема народу, якості інтелігенції. Та нема проблем, яких не можна розв’язати. На ці та інші думки “наштовхує” “Велика Волинь”, що вийшла друком завдяки “Київській Русі”.

Мав нагоду слухати й записати полілог Віктор ВЕРБИЧ