Уперше до нашої збірної запрошено натуралізованого гравця – колишнього громадянина Сербії Марко Девіча.

– Які емоції відчуває натуралізований футболіст, якого вперше викликають у збірну?

– Тільки позитивні! Для мене запрошення до національної команди має велике значення. Я навіть громадянство наважився змінити, бо хотів виступати за Україну. Тому ця звістка викликала багато емоцій.

– Хто першим повідомив цю новину?

– Моя дівчина.

– Ви знаєте, що можете стати першим натуралізованим гравцем в українській збірній?

– Так, і це для мене велика відповідальність. Але, чесно кажучи, прагну про те не думати, адже головне, щоб команда, у якій виступаю, домагалася позитивного результату. А чи я перший натуралізований гравець, чи ні – не так важливо.

– Не секрет, що початок сезону ви провели не найліпше, але останнім часом розігралися, відкривши рахунок голам у чемпіонаті. Згодом відзначилися м’ячем у ворота «Кривбаса», реалізувавши пенальті. Чи можна сказати, що ви близькі до оптимальної форми?

– Так, на старті не все вдавалося. Напевно, тому що багато хто чекав продовження гольової серії, що була в мене наприкінці минулого чемпіонату. Гадаю, я додаватиму з кожним матчем.
– Свого часу в складі «Металіста» та «Волині» ви діяли на позиції флангового півзахисника. Готові у збірній повернутися до цього амплуа?

– Готовий грати навіть у захисті. Головне – бути корисним команді, а де кому грати – вирішить тренер.

– Приїхавши до України як футболіст, могли уявити себе в синьо-жовтій футболці збірної?

– Ні, звичайно. Але за цей час ваша країна стала для мене другою домівкою. Мені тут добре, я не почуваюся чужим.

– Коли Михайличенко не викликав вас на матчі відбору ЧЄ-2012, не спадало на думку: мовляв, дарма змінив громадянство, ліпше дочекався б виклику до збірної Сербії?

– Ні. Вважаю, зробив правильно, і не шкодую про це.

– Ви знаєте турнірне становище в шостій відбірній групі ЧС-2010?

– (Усміхається). Звичайно, адже я футбольна людина. Знаю, що після трьох матчів в активі збірної України сім очок. Спостерігав за переможними іграми з білорусами й казахами, а також за грою проти збірної Хорватії у Харкові. Можу навіть сказати, хто забивав. Треба?

– Скажіть, а Гімн України знаєте?

– Останнім часом це запитання журналісти ставлять найчастіше. Звичайно ж, гімн – важлива штука, але, на мій погляд, головне – що людина відчуває в душі. Хоча я поважаю патріотичні почуття, знаю, що український гімн називається «Ще не вмерла Україна». Гадаю, патріотизм гравця оцінюється не тим, чи добре він співає гімн перед матчем, а тим, як викладається на полі.


Олег ШИШКО