За три дні до старту першого туру новоствореної футбольної прем’єр-ліги у команду дебютанта турніру ФК «Львів» несподівано для багатьох перейшов досвідчений захисник Владислав Ващук. Після стартових матчів у складі львів’ян футболіст одразу ж став улюбленцем місцевих уболівальників. Чому він нині у ФК «Львів», на що ще зазіхає у футболі й чи разом із дружиною Маргаритою Січкар відкриє у Львові ресторан, Владислав Ващук розповів в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.
«ЛЬВІВ» ЗАПРОПОНУВАВ НАЙРЕАЛЬНІШИЙ ВАРІАНТ»
– Владиславе, буквально за кілька днів до старту нового чемпіонату ми побачили вас у складі новачка української прем’єр-ліги. Для вболівальників це стало справжньою несподіванкою...
– Нині я у ФК «Львів», бо мав перемовини з його головним тренером Степаном Юрчишиним, який не приховував бажання побачити мене вскладі львівської команди. Сподобалося і те, як на цю тему говорив зі мною президент ФК «Львів» Юрій Кіндзерський: від нього почув лише конкретику. Також імпонує, що він має намір за рік побудувати і базу для клубу, і футбольні поля. До речі, пан Юрій показав мені, що зробив за останні три роки, і я зрозумів, що у цієї людини слово не розминається з ділом.
– А інші пропозиції мали?
– Більш конкретних пропозицій, ніж від ФК «Львів», мені не надходило.
– У літнє міжсезоння ви побували в таборі одеського «Чорноморця». Підтримували там ігрову форму чи провадили перемовини?
– Справді, певний час тривали перемовини з одеським клубом. Я приїжджав, щоб зустрітися з керівництвом, деякий час навіть тренувався. Але у підсумку ми так ні про що й не домовилися.
«МЕНЕ МОГЛИ ВІДПУСТИТИ РАНІШЕ»
– Багатьох цікавить, чим для вас є ФК «Львів»: тимчасова зупинка, один зі шляхів повернутися до національної збірної чи певний етап вашої кар’єри?
– Передусім концентруюся на виступах за ФК «Львів». Звичайно, дуже хотілося б повернутися в національну збірну, і своєю грою намагатимуся вибороти в ній місце. Та все ж, на мою думку, це один із етапів моєї футбольної кар’єри. Я ще не награвся, та й на футбольному полі ще не все сказав.
– Збірна збірною, а от якби вас знову запросили в київське «Динамо»?
– Власне, треба, аби спочатку запросили, а вже потім розмірковувати над пропозицією. Хоча коли йшов із «Динамо», то сказав: може трапитися, що у будь-який момент повернуся. Все може бути.
– Якщо президент клубу таки зуміє розбудувати інфраструктуру і у вас усе складеться в команді, чи продовжите угоду з львів’янами?
– Коли настане час, тоді й побачимо. Нині загадувати не хотілося б.
– Коли запитував, чи мали пропозиції від інших команд, ви нічого не згадали про зарубіжні клуби. Все-таки чимало українських гравців мріють зіграти за кордоном...
– Для мене зіграти за кордоном не є пріоритетом. Але якщо будуть достойні пропозиції, то чому б і не спробувати. Хоча, відверто кажучи, не вельми пориваюся. Я там уже був, знаю всю цю кухню зсередини. Є багато нюансів, через які не надто хочу грати за кордоном.
– І все ж наприкінці 1990-х, коли київське «Динамо» успішно виступило в Лізі чемпіонів, багато футболістів – Шевченко, Ребров, Максимов, Лужний, Каладзе – поїхали грати у відомі закордонні клуби. А ви?
– Тоді мене просто не відпустили. Нині у футболі ситуація зовсім інша, ніж була тоді. Наприкінці 1990-х у гравців не було власних агентів, тому трансферні питання розв’язувало тільки керівництво клубів. Як дізнався пізніше, тоді були конкретні пропозиції від «Монако» і дортмундської «Боруссії». Але за мене «Динамо» попросило надто велику суму, тому нікуди не перейшов. Тоді багатьох не відпустили… Того самого Хацкевича, Белькевича...
«ЛУЖНИЙ ЧАСТЕНЬКО КРИЧАВ»
– Згадаймо ваш перехід у московський «Спартак» і повернення в «Динамо». Після цього у вас, м’яко кажучи, не склалися стосунки з уболівальниками київського клубу...
– Я не розумію, кому і для чого потрібен був той конфлікт. Навіть коли сидів на лаві запасних і не грав, вони знали, що мій контракт із клубом закінчувався і що за будь-яких обставин піду. Навіщо було в черговий раз про мене згадувати – не збагну. Та все ж ті часи минули, і ця історія, сподіваюся, нікому вже не цікава. Тому немає сенсу її обговорювати.
– Владиславе, у «Динамо» завжди грало чимало досвідчених футболістів. У ФК «Львів» ви найстарший та найдосвідченіший, тому одразу стали лідером команди...
– Вважаю, що на футбольному полі одночасно має бути принаймні три лідери. Причому кілька лідерів мусять бути на полі впродовж кожної гри – лише тоді можна сподіватися на позитивний результат.
– Часто доводиться спостерігати, що ви щось підказуєте своїм партнерам...
– Я намагаюся їм підказати, як правильно зіграти в тій чи тій ситуації. Принаймні ніколи не ображаю їх своїми словами...
– Як робив, наприклад, Олег Лужний, який, виховуючи своїх молодших партнерів, по слово до кишені не ліз...
– Олег і справді майже завжди кричав. У мене інші методи.
– Що скажете про партнерів по команді. Чи можна комусь із них напророкувати велике футбольне майбутнє?
– Цього робити не варто. Є група футболістів, які зможуть досягти чимало, якщо дуже багато працюватимуть.
«МАРГО ПРИЇДЕ ДО ЛЬВОВА»
– Коли ви приїхали до Львова, то казали, що з усіх гравців знаєте хіба що Мар’яна Марущака, який певний час грав у «Динамо»...
– Тепер уже з усіма спілкуюся.
– За ці кілька тижнів у Львові трохи обжилися?
– Так, уже знайшов квартиру. За тиждень має приїхати моя сім’я...
– Разом з вами житиме у Львові?
– Гадаю, що тиждень побудуть і поїдуть. Відтак приїдуть ще.
– Ваша дружина Маргарита Січкар – один із найвідоміших в Україні рестораторів. Чи не хотіла б вона відкрити ресторан у Львові?
– Нехай спочатку приїде, а потім будемо думати. Наразі маємо багато проектів, тож роботи в неї не бракує - аби хоч з нею впоратися. Не хотілося б навантажувати себе тим, що наразі реалізувати буде важко.

Юрій БАСЕНКО