Микола Кілеба за освітою інженер-механік, за фахом – митний інспектор, за покликанням – футбольний тренер. В Україні й за кордоном підопічні Миколи Сергійовича вигравали усі можливі трофеї. Його ж особисті найцінніші здобутки – подарунки від Валерія Лобановського. Напередодні 6 січня – дня народження Васильовича – «Копанка» розмовляла з людиною, яка добре знала великого тренера.
– Причина смерті Лобановського – любов до футболу і відданість справі до останнього подиху. Якби був якийсь конфлікт перед тим фатальним матчем у Запоріжжі, я знав би напевне. Валерій Васильович завжди намагався досягати мети, яку ставив перед собою і командою. Він надто важко переживав «об’єктивні обставини», перед якими були безсилі його людські якості, досвід і світовий авторитет...
М’ЯЧ «ОТ ВАСІЛІЧА»
У бельгійській Ломмелі та іспанській Барселоні ФК «Ягодин», команда митників, двічі (у 2006-му і 2007-му) пробивався до 1/8 Кубка світу, залишаючи позаду 40 команд із 26 країн. Змагалися аматори – поліціянти і працівники митної та охоронної служб. Але українці здолали і німців, і бельгійців, і голландців.
– А цю гармату нам презентували росіяни зі Смоленська, після того як ми їм вліпили 4:0, – демонструє трофей Микола Сергійович. – Бачите, як написали: «Бомбардирам Ягодинської митниці...».
Бойовим хрещенням для ФК «Ягодин» став виїзний матч 1992 року, коли українці в Замості розтрощили поляків з рахунком 6:1. Кілеба був тоді тренером, що грає. Тепер він головний тренер. Хоча більше – натхненник та організатор, без якого, мабуть, не було б оцих футбольних звитяг. І можливо, якби не серйозні травми й прикрий збіг обставин, мала б Україна ще одну футбольну легенду. Таку як Блохін і Дем’яненко, Сабо і Лобановський. Колись Микола Кілеба виходив супроти них на поле.
– Леоніда Буряка знаю ще з 1968 року, коли грав за СКА «Одеса». З Анатолієм Дем’яненком познайомився сімдесят четвертого в «Дніпрі». А Сабо... Власне 1973-го через нього ми й програли – 1:0! Сабо є Сабо – його круте слівце можна було почути на верхніх трибунах переповненого стадіону. Він завжди був категоричним і прямолінійним, та водночас – найкращим півзахисником Союзу, а може, й світу, – Микола Сергійович гортає світлини, на яких він поряд із живими втіленнями історії українського футболу. Хоча Кілебі доводилося грати на одному полі з ветеранами «Дніпра» і «Динамо», зазнайомився з Валерієм Васильовичем, коли носив уже не футбольну форму, а погони митного інспектора.
Втім Микола Сергійович таки став 55 номером київської команди. І нехай номер цей символічний – «присвоїли» з нагоди ювілею, та отримав він його недаремно. Адже Ягодинська митниця, напевно, єдина держустанова країни, де було створено куточок пам’яті Валерія Лобановського й щороку розігрується Кубок Метра. Своїм же найдорожчим Кілеба вважає не книжки з автографом Лобановського і навіть не м’яч «от Васіліча», а його привітання з днем народження. Щирі, теплі й неодмінно з побажанням многих щасливих літ.
ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ НЕ ТЕРПІВ СВИНСТВА. І НЕ ЛИШЕ У ФУТБОЛІ.
– У приватному житті Лобановський був дуже простим і товариським, – згадує Кілеба зустрічі з легендою українського і світового футболу. – З ним було легко й цікаво спілкуватися. Не лише як з футболістом, а з культурною, вихованою та розумною людиною. Коли жартував, то з таким виразом обличчя, що ніхто не міг добрати, серйозно це чи так... Дуже не любив офіційного вбрання, костюмів, комфортно почувався лише у спортивній формі. Якось довго роздивлявся новенькі кросівки й попросив зробити так, щоб їх не шнурувати. Адміністратор «Динамо» Олександр Чубаров, не довго думаючи, обрізав ножицями задники. У таких «шльопанцях» Васильович ходив на тренування, а широкі спортивні штани прикривали його «примху».
Головне табу в Лобановського – на зіркову хворобу! Я знаю, як тяжко було повернути довіру Валерія Васильовича, якщо ти навіть не у футбольному житті повівся як свиня. А коли ще й на полі...
– Кажуть, Лобановський був категорично проти трансферів. Не вірте?! Але якось у Польщі на брифінгу закидав, що його думкою як тренера ніхто не цікавився, коли продавали Шевченка і Реброва. Наголошував, що треба було підготувати їм заміну. Українську заміну. З цієї прес-конференції в наших ЗМІ не з’явилося жодного слова...
...Великий тренер міг і вдень і вночі переглядати записи ігор суперників. Викликати футболістів, радитися й запитувати, чи можуть вони зіграти в контрстилі, «побігти туди і туди», дати саме такого паса, а не іншого...
І хоча як ніхто інший переймався поразками, жодного разу не виливав невдоволення на гравців:
– Розмови були конкретні, жорсткі, – розповідає Кілеба, – але без найменшого натяку на хамство, що його нині часто дозволяють собі тренери як вищої, так і першої ліги. Оці вольності стосовно гравців не роблять їм честі. Якийсь час ширилися чутки, що Лобановський засів у Кончі-Заспі й спостерігає за тренуваннями у бінокль... Він тоді дуже хворів, але матчі пропускав, коли практично вже не міг рухатися. Додому приїздив лише на свята, вмів залагодити особисті проблеми гравців. І це тоді, коли власна родина шкодувала його, оберігала від побуту і не навантажувала різними дрібницями! Він був щасливий з того, що жив футболом...

Олександр СІНКЕВИЧ