Олександр – уродженець Волині. Захворів на туберкульоз, коли відбував покарання в Катеринівській виправній колонії на Рівненщині. Заклад розташовано фактично на болотах – підвищена вологість протягом року і жахливий холод узимку. Серед ув’язнених ці місця зажили поганої слави. До того ж термін випав на початок 90-х – опалювалися приміщення погано, з одягом та ліками було дуже сутужно. У спецконтингенту створювалося враження, що їх усіх засудили на смерть: хворим, незалежно від симптомів, лікар видавав аспірин, мовляв, ковтайте, допоможе... Чимало арештантів мали відкриту форму туберкульозу, багато хто харкав кров'ю.
Двадцятисемирічним Олександр вийшов на волю. В його легенях були дірки, які добре фіксували рентгенівські знімки. Рік у тубдиспансері не визволив від хвороби, але там Олександр познайомився з людьми, які просили допомоги в Бога й щиро вірили у зцілення. Не те щоб Олександр дуже сподівався на диво, просто це була ота соломинка, за яку хапається приречений. Саша молився сам і просив маму, якій завдав горя та страждань, теж молитися за нього. І диво сталося. Коли лікарі порівняли рентгенівські знімки – оті, де було видно дірки, і ті, де й натяку нема на хворобу, – не йняли віри, що це знімки того самого хворого, між якими кілька місяців. Хотілося б, щоб ця історія мала щасливий кінець. Утім Олександр знову опинився за ґратами...

Місця позбавлення волі, хай як їх називають – в'язниці, виправно-трудові колонії, виправні, пенітенціарні установи, – є тим інститутом, без якого не можна уявити жодну державу у світі. Вони – це частина соціального, економічного, політичного і морального устрою країни. Сьогодні в пiдпоpядкуваннi упpавлiння Депаpтаменту виконання покарань у Волинській області чотири установи: дві випpавні колонiї середнього рівня безпеки для дорослих чоловіків (Маневицька та Цуманська), Ковельська виховна колонiя, в якій утримують неповнолітніх, та Луцький слiдчий iзолятоp, де ув’язнені перебувають під час досудового слідства.
У черговому «Параграфі відчаю» ведуча радіостанції «Сім'я і дім» спробувала з'ясувати, чи має підґрунтя закид, що тюрми, колонії та слідчі ізолятори – найбільші розсадники туберкульозу. І запросила до розмови Віктора Глухманюка, начальника сектору медичного обслуговування та контролю за санітарно-епідеміологічним станом згаданого вище департаменту, та Миколу Кирилюка, заступника генерального директора Волинського обласного територіального протитуберкульозного об'єднання з диспансерної роботи.

– Вікторе Миколайовичу, озвучте власну думку з цього приводу…

Віктор Глухманюк: – Я, певно не буду першим, хто скаже, що тюрми та слідчі ізолятори – дзеркальне відображення того стану речей, що є у суспільстві. Певною мірою такий закид справедливий. Хоча мусово відділити СІЗО й установи виконання покарань – виправні та виховні колонії. Перевести людину з ізолятора тимчасового тримання УМСВ України до слідчого ізолятора можна лише після медичного огляду. Якщо ж у затриманого виявляють туберкульоз чи запідозрюють недугу, то його до СІЗО зазвичай не приймають. Такого хворого, відповідно до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», направляють на дообстеження в обласне територіальне протитуберкульозне об’єднання.
Починаючи з 2004-го в установах виконання покарань Волині рівень захворюваності зменшився десь на третину.

– Скільки людей відбуває покарання на Волині? Хто опікується їхнім станом здоров'я і виділяє кошти на лікування?

– На сьогодні у виправних закладах Волині перебуває близько 2 000 ув’язнених та засуджених, це у підпорядкуванні нашого департаменту. Їх обслуговує два лікарські пункти охорони здоров’я (у Луцькому СІЗО та в Цуманській колонії) та дві медичні частини (у Ковельській виховній та Маневицькій виправній колоніях). І медикаменти, і продовольство в ці заклади постачають централізовано коштом держави.

– Цьогоріч скільки грошей виділили на харчування і лікування волинських в'язнів?

– Конкретних цифр не назву – це не моя компетенція. Але можу сказати, скільки грошей виділяли на харчування хворих на туберкульоз – 70 700 грн на рік.

– Відомо, що хворим на туберкульоз потрібне особливе харчування. Відповідно до постанови Кабміну, в раціоні має бути: 220 г пшеничного і 150 г житнього хліба, 60 г пшеничного борошна, 450 г картоплі, 550 г овочів, 300 г фруктів або цитрусових, 500 г молока або кисломолочних продуктів, 85 г макаронів, круп чи бобових, 220 г м'яса, 110 г риби, 200 г соку, 100 г кисломолочного і 15 г твердого сиру, 50 г масла, по 10 г маргарину й горіхів, 40 г сухофруктів, 30 г сметани, 20 г соняшникової олії, одне яйце, 60 г цукру, 40 г кондитерських виробів, 5 г меду, а також кава натуральна і злакова, чай, какао, крохмаль, кориця, ванільний цукор, дріжджі, лавровий лист і сіль... У певних випадках можлива заміна одних продуктів на інші, проте їхня енергетична цінність не має бути меншою за 3 198 калорій. А який раціон у засуджених хворих і де берете продукти?

– Я назвав суму, яку на Волині виділяють для харчування таких хворих. Продукти закуповують централізовано, і в меню ув’язнених хворих направду є ці харчі. Такий раціон затверджено постановою Кабміну ще наприкінці грудня 2001-го. Хочу додати, що таку їжу дають не лише хворим на активні форми туберкульозу, але й інфікованим мікобактеріями цієї хвороби. Вони отримують посилене харчування двічі на рік протягом трьох місяців – навесні та восени. Крім того, коштом установ, їм призначають протирецидивне лікування. Відповідно до нормативів МОЗ, вони отримують два протитуберкульозні препарати. Як правило, це лікування призначають фтизіатри лікувальної мережі області, яких ми запрошуємо для консультування. Перебоїв із цими ліками, за моєї пам’яті, ще не було.

– Нині показник смертності в установах виконання покарань на Волині один із найнижчих в Україні. Зменшився останнім часом і рівень захворюваності засуджених на туберкульоз. Як цього вдалося досягти?

– Значно поліпшилися умови утримання засуджених, харчування. Це не порівняти з тим, що діялося в закритих закладах наприкінці 1990-х. До речі, напевно саме зміни на краще раціону харчування засуджених зіграли в цьому не останню роль.

– До тюрем та колоній потрапляють люди непростої долі. Доводиться змушувати їх лікуватися?

– Справді, контингент специфічний, втім до лікування вони ставляться з розумінням.

– У СІЗО є окремі камери для туберкульозників, за ними наглядає медперсонал. Але торік ухвалили рішення не приймати до СІЗО хворих на активну форму туберкульозу. З будь-якого погляду це правильно, але куди подіти таких засуджених? Як цю проблему розв’язують на Волині?

– Приймати чи не приймати хворих, які під слідством, до слідчих ізоляторів – це питання давно є каменем спотикання. Згідно із законом, їх потрібно лікувати в спеціалізованих лікувальних закладах, себто у тубдиспансері. На Волині це питання розв’язували на рівні УМВС України в області. Тепер для таких хворих є палата на чотири ліжко-місця, що її охороняють співробітники правоохоронних органів. Таке сусідство створює певні незручності працівникам диспансеру, і цю проблему треба залагоджувати на законодавчому рівні.
Є ще один закон про попереднє ув'язнення, який передбачає, що із ІТТ до слідчого ізолятора затриманого мають перевести протягом 10 днів. Якщо з'ясовується, що стан людини тяжкий і вона потребує спеціалізованого лікування, виникає багато суперечок. На рівні Департаменту виконання покарань розглядають можливість створення спеціалізованих протитуберкульозних закладів, для осіб які під вартою саме на базі Департаменту, йдеться про міжобласні лікарні. Хоча поки це питання на стадії розв’язання. Найімовірніше, що на Волині такого спецзакладу не буде, бо в нашій області не так багато пенітенціарних установ.

– Ми говоримо про ув’язнених. Але ж ризикують захворіти й працівники колоній, ізоляторів, тюрем… Чи були такі випадки на Волині?

– Ризик, звичайно, є, адже в області діє ізолятор для осіб хворих на туберкульоз. Втім особовий склад, який наглядає за такими затриманими, має додержуватися всіх передбачених обмежень, проводити поточну й остаточну дезінфекцію у вогнищах.
На Волині випадки зараження правоохоронців туберкульозом від їхніх підопічних були. Але цьогоріч, якщо не помиляюся, Бог милував.

– У наказі Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я України «Про проведення спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих і взятих під варту осіб, що утримуються в спецустановах органів внутрішніх справ» читаємо: «Виділити в територіальних протитуберкульозних установах охорони здоров’я окремі приміщення для лікування затриманих і арештованих осіб, хворих на туберкульоз... Забезпечити з цією метою спеціальне устаткування виділених у протитуберкульозних установах окремих приміщень і охорону хворих на період їхнього лікування в стаціонарі...» На Волині цей наказ виконують?

Микола Кирилюк: – В обласному протитуберкульозному диспансері облаштовано спеціальну палату для чотирьох хворих із додержанням усіх вимог, встановлених МВС. Окрім того, на Камінь-Каширщині в Хотешівській тублікарні виділено двадцять ліжок для осіб, які вийшли із місць позбавлення волі і мають поширені та хронічні форми туберкульозу. Їх туди скеровують на лікування, вони належно забезпечені і харчами, і медикаментами.

– Не так давно йшлося про закриття Хотешівської тублікарні, хоча люди, які там працюють, проти цього. Якщо раптом медзаклад таки закриють, що робити тим хворим, про яких ви згадували?

– Мова про закриття Хотешівської тублікарні велася, але на сьогодні виготовляють документацію, щоб реставрувати цей медзаклад. Зокрема, планують збудувати нові очисні споруди, бо старі, які експлуатують уже 20 років, не відповідають сучасним вимогам. Окрім того, реконструюють котельню, підведуть газ.

– Департамент виконання покарань та обласний тубдиспансер тісно співпрацюють, йдеться передусім про профілактичні медогляди в'язнів. Розкажіть, будь ласка, трохи більше про це...

– Співпрацюємо давно, адже це є частиною роботи нашої міжвідомчої комісії з лікування та діагностики хворих на туберкульоз, які перебувають у місцях позбавлення волі. Для прикладу, ми маємо три пересувні флюорографи, за допомогою яких двічі на рік оглядаємо ув’язнених Маневицької, Цуманської, Ковельської колоній та осіб, що перебувають у Луцькому слідчому ізоляторі. Після таких обстежень лікарі-фтизіатри на місцях оглядають хворих і, якщо є потреба, призначають протирецидивне лікування. Тих, у кого виявили активну форму туберкульозу, скеровують до спецзакладів.

– Цю історію розповів чоловік, з яким ми спілкувалися, коли готувались до попередньої передачі. Колишній військовий льотчик повідав, що його мама, яка живе в Казахстані, ще за часів Радянського Союзу не раз без ліків рятувала хворого на туберкульоз. Цей чоловік скуштував тюремного хліба двічі і двічі повертався з ув'язнення хворим. Жінка собачим та борсучим жиром, ще якимись відварами витягувала близьку їй людину фактично з того світу. До речі, після її лікування колишнього в'язня щоразу знімали з медичного обліку... От ви, як люди, що знаються на медицині, вірите в таке? А можливо, у вашій практиці було щось подібне?

Микола Кирилюк: – Туберкульоз у наш час лікують тільки антибактеріальними препаратами (їх близько двадцяти), які діють саме на туберкульозну паличку. А лікування, про яке розповідає цей чоловік, просто зміцнює імунну систему. Тобто борсучий і собачий жир, мед, масло та інше, без сумніву, допомагають, але палички не знищують. У минулому, себто в ХІХ столітті, собачим жиром лікувалися переважно малозабезпечені люди. Нині воювати з туберкульозом треба суто медичними препаратами.
Щодо дивовижних зцілень хворих на сухоти, то вони бувають. Хоча частіше спостерігається зменшення терміну лікування. Для прикладу, якщо середній термін лікування шість місяців, то мав випадки, коли у пацієнта, який виконував усі настанови лікарів, каверна в легенях загоювалася за два. Серед наших пацієнтів надзвичайно багато людей, які ведуть асоціальний спосіб життя: наркоманів, алкоголіків. Якщо вони на час лікування відмовляються від шкідливих звичок, зокрема від спиртного, то одужують швидше. Серед тих, хто зазирає в чарку, недуги позбуваються лише одиниці.

– Скажіть, якими, на вашу думку, мають бути умови утримання та лікування хворих на туберкульоз в'язнів і як убезпечити правоохоронців, що з ними працюють?

Віктор Глухманюк: – Гадаю, мене підтримає співрозмовник, що, доки вирок не набув чинності, такого хворого треба лікувати в спеціалізованому протитуберкульозному закладі. Вважаю, що у будь-якому разі СІЗО не місце для перебування хворих з активною формою туберкульозу. Якщо ж вину підозрюваного довели в судовому порядку і його позбавили волі, то таких осіб треба негайно переводити до спеціалізованих лікувальних закладів Департаменту виконання покарань. Там хворих в'язнів лікують відповідно до норм і стандартів, встановлених МОЗ.

– Незабаром планують примусово лікувати від туберкульозу. Схоже, що закриті заклади зробили до цього перший крок, адже звідти, на відміну від диспансеру, не втечеш?

– Справді, часто потерпаємо через те, що частина пацієнтів недисципліновані. Ці люди можуть вільно виходити в місто, користуються громадським транспортом та закладами харчування. Ми неодноразово зверталися до Міністерства охорони здоров'я, до Кабміну, щоб організувати примусове лікування. Але це не просто зробити, бо ж його мусово запровадити юридично грамотно, щоб не порушити прав хворих.


Тамара ПРИЙМАК