Йому стало мене шкода. Іноді таке трапляється з гарними й успішними мужчинами – хочеться ощасливити якесь недоладне створіння. А що? Красуня може і не згадати його потім. А це нещастя до смерті пам’ятатиме ніч нехай не неземного, але бурхливого кохання з ним, прекрасним. Веселим, добрим, щедрим... І він ще місяць по тому почуватиметься так, ніби пожертвував мільйон доларів голодним дітям Зімбабве... Класно бути Богом. До того ж страхополохи переважно розумненькі. Сніданок готують охоче. Непримхливі. І нічого не вимагають. Та й викладаються на повну, бо не знають, коли ще щастя привалить...

Ці думки легко читалися на його усміхненому обличчі, коли він, не дуже й приховуючи сьогоднішню охоту до самопожертви, йшов запрошувати мене на танець. Аби ще я сьогодні хотіла приймати такі жертви...

Хоча... Останнє кохання скінчилося півроку тому, ганебно відкатавши звичний сценарій. Жаль, злість, цікавість, залежність, бажання ощасливитись назавжди і відпочивати на лаврах мого обожнення. Але я чомусь не оцінила пориву, свідомо все робила не так, як від мене очікували. Тому далі – здивування й обурення. І гримання вхідними дверима. А я просто не прикидалась. Хоч усі й завжди казали мені, що так ніколи заміж не вийду. Кому я треба така – некрасива, та ще й з кепським характером? На що я відповідала, що чоловік як джерело фінансових надходжень чи як об’єкт постійної материнської турботи мені просто не потрібен. А хто мені потрібен? Друг-коханець-спільник. Ну, й інколи – брат. Так було б ідеально. Я завжди погоджувалася тільки на найкраще...

Не всіх природа створює красунями. Коли я це збагнула, дуже переживала. І заспокоїлась лише тоді, коли дізналася, що краса зовсім не запорука щастя. І взагалі поняття «краса» та «щастя» ототожнювати не варто. Це ж який відсоток був би отих щасливців? Та й нецікаво було б. Приреченість якась. А так… будь-яка розумна жінка може стати красунею. А щасливою? Отож.

Ну що ж, потанцюємо! Дуже цікаво спостерігати, як красень намагається довести до мого відома, яке це щастя мені щойно підвалило. Зверхній і поблажливий вираз обличчя, лагідна посмішка, тепла долоня стискає мою напружену руку, сам ніби здалеку спостерігає, чи притомна ще я – це ж він, втілення, як гадає, всіх моїх найпотаємніших і найсміливіших мрій та сподівань, спустився до мене з небес. Підіграти йому? А навіщо?

– Ваші парфуми... Щось знайоме... Версаче? – запитую грайливо. Киває ствердно. – Завжди казала, що голубим не варто вигадувати парфуми для мужчин. Дякую за танець. Ви всього тричі наступили мені на ногу.

Йду до свого столика й просто тішуся з чийогось падіння з сьомих чи десятих небес самозакоханості та самомилування. Зараз почне мучитися, подумки називати мене сукою, злитись, обурюватись... Як сталося, що таке нещастя не роздивилося, не оцінило? Захоче підвезти, а потім напрошуватиметься на нічну каву з наслідками, щоб хоч у ліжку довести, що він – це ого-го, і тоді я нібито маю зрозуміти, що через дурні примхи мало не пройшла повз неземну насолоду... А в мене є настрій дозволити йому каву з наслідками? Давно нікого не використовувала задля втіхи. А я вмію використовувати...

Сидить і заглядає в коктейль. Що ж він там бачить? Іноді позирає в мій бік. Дивно, ніякої злості в погляді. Зацікавлено так подивляється. Невже зовсім не сердиться? Чи просто хороший актор? Тим цікавіша гра і тим вищі ставки. А він таки красень. Якби був ще й розумником... Ну що, пора завершувати вечір? Чи продовжувати?

Сплачую рахунок. Накидаю на плечі шубку, беру в руки сумочку. Поволі виходжу з зали. Хоч би хто мене наздоганяв! Дивно... Невже я помилилась? Я ж ніколи не помиляюся. Підходжу до своєї нової іграшки, натискаю на кнопочку сигналізації – і нарешті відчуваю чиєсь наближення. О, приємний сюрприз! Цікаво, де вночі можна купити троянди? Браво!

– Це мені? Дякую. Не люблю троянд.

– Зате любите ламати чиїсь плани? Розумію. Гадаю, нам буде добре разом. Сумувати не доведеться – це напевно.

– Куди поїдемо? До вас чи до мене?

– На вашій чи на моїй?

– На таксі.

– Тоді в ліс. Танцювати голими при місяці.

Красень. Хапає на льоту. І в чомусь він має рацію. Сумувати таки не доведеться.

Не чекай і зміни напрямок!

Ми запевняємо себе, що життя наше стане кращим, коли ми одружимося чи коли народиться перша дитина, а відтак – друга. Потім нас засмучує, що діти надто малі, аби ми здійснили он те чи те. Ми міркуємо, що все зміниться, коли вони підростуть.

А далі нас дратує їхнє ставлення, коли стають дорослими. Запевняємо себе, що все нормалізується, щойно вони подорослішають. Сподіваємося, що ліпше почуватимемося, коли чоловік (дружина) розв’яжуть свої проблеми, коли проведемо незабутні канікули, коли не змушені будемо працювати.

Але ми не проживемо життя в ось цей момент, радіючи йому. І тоді дуже цікаво: а КОЛИ ж усе це робитимемо? Нам повсякчас потрібні бодай якісь труднощі. Але ж стане змиритися з ними й вирішити для себе бути щасливими, незважаючи ні на що.

Один мудрий чоловік якось сказав: «Тривалий час я гадав, що зарано прийшов у цей світ, справжній світ! Завжди були перепони, які мусово було долати. Водночас завжди лишалася якась дрібниця, для якої бракувало часу, борги... Тобто не це життя – не справжнє! Але врешті я усвідомив, що ЦІ ПЕРЕПОНИ – ЦЕ І Є ЖИТТЯ! Такий спосіб сприйняття речей допомагає збагнути, що немає засобу бути щасливим. Власне щастя – це і є засіб!!!!!! І пам’ятайте, що час не чекає!» Відповідно смакуйте кожен момент вашого життя, смакуйте з подвійною силою, тому що ви ще можете поділитися цим з дорогою вам людиною, з якою хотіли б прожити ці дорогі хвилини життя.

Отож, не чекайте, коли закінчите школу, коли захочете повернутися, коли скинете 5 кг, наберете 5 кг.... коли народяться діти.. коли вони покинуть дім! Годі чекати, коли почнете працювати, коли підете на пенсію, коли одружитеся, розлучитеся. Не чекайте вечора п’ятниці, ранку неділі, купівлі нового авто, нової квартири. Не чекайте весни, літа, осені, зими.

Хвилини щастя – дорогоцінні. Це не кінцевий пункт подорожі, а сама подорож. Працюйте – але не тільки заради грошей, кохайте – не в очікуванні розлучення. Танцюйте, не звертаючи уваги на погляди.

Запам’ятайте ці істини. А тепер спробуйте відповісти на такі запитання: 1. Назвіть п’ять найбагатших людей світу. 2. Назвіть п’ять переможниць конкурсу Міс Всесвіт. 3. Назвіть 10 лауреатів Нобелівської премії. 4. Назвіть п’ять останніх володарів премії «Оскар» у номінації найкраща акторка чи актор.

Ну як? Не дуже? Не хвилюйтеся. Ніхто не пам’ятає вчорашніх переможців. І оплески забуваються! І трофеї вкриваються пилом! І переможці йдуть у небуття!

А тепер дай відповідь на ось які запитання: 1. Назви трьох учителів, які трапилися тобі на шляху становлення. 2. Назви імена трьох друзів, які були з тобою у важкі часи. 3. Подумай про тих знайомих, які змушували тебе почуватися особливим. 4. Назви людей, з якими ти проводиш увесь свій час.

І як тепер? Люди, які для тебе щось означають, не конче багаті чи переможці... Це ті, які турбуються про тебе, хвилюються, які завше з тобою! Запам’ятай! Життя коротке!

Кілька років тому на олімпіаді в Сіетлі, дев’ять атлетів – каліки та інваліди – стали на стометрову бігову доріжку. Після стартового вистрілу почалося змагання. Не всі бігли, але всі прагнули прийти першими і виграти. Рівняючись на трьох із них, один хлопчина впав на асфальт, беркицьнувшись, і заплакав. Решта вісім, зачувши плач, сповільнили біг й озирнулися. Вони зупинилися і побігли... назад. Кожен! Одна дівчина з синдромом Дауна присіла біля нього й почала цілувати, примовляючи: «Зараз краще?» І всі дев’ятеро обнялися й рушили знову до лінії фінішу. Всі глядачі на стадіоні встали і зааплодували. Чому? Тому що в душі ми знаємо: найважливіше в житті не виграти, найважливіше – допомогти іншим виграти, навіть якщо для цього треба спинитися й змінити напрямок.

ТІРАМІСУ