Вогонь кохання згасне, якщо у нього не підкидати… гроші
Повітря під час дощу пронизує чудернацький солонувато-млистий аромат, що скидається на запах одеського рибного ринку. Здається, заплющу очі – й опинюся серед галасливого світу свого дитинства. На базарі торгувала мати... Голосний люд, бруд та рибини з глянцевими боками до п’ятнадцяти років добряче набридли мені, тож після смерті неньки та втечі батечка до чергової коханки я поїхала шукати щастя в столиці…
Доки отак меланхолійно мізкувала, стоячи під деревцем, до полиску вилизаним слизьким язиком стихії, небо розсипалось на частинки й атакувало землю уже не дрібним дощиком, а справжнісіньким залпом бурхливої весняної зливи… З легким шипінням дорогого авто з-за рогу вигулькнув кров’янистого кольору «Ландкрузер». Водій Максим, як завжди, пунктуальний до нудоти та галантний до нецікавості, поспіхом вискочив із автівки й, відчинивши задні дверцята, помахом руки запросив усередину. Шкіряний салон пахнув… шиком та пихатою солідністю.
– Куди прямуємо сьогодні? – запитала діловито, в унісон набундюченій атмосфері.
– «Гобсек», – одразу засушив розмову водій.
– Зрозуміла, – вирішила не гаяти часу на цього здоровила.
У «Гобсеку» відпочивають чи то пак тусуються вершки й добре збита сметана. Це ресторан із заморськими назвами незвичайних для простого люду страв, дискотека, казино, боулінг, більярдна – себто все, що потрібно для схуднення гладкого портмоне.
– Пані, дозвольте вас провести до замовленого віп-столу, – запропонувала хостес (миловидна дівиця, обов’язком якої є ввічливо розсаджувати гостей ресторану, зі штучною, ніби після невдалої операції підтяжки обличчя, усмішкою) і, не чекаючи відповіді, попрямувала вглиб розкішної зали. Віп-столик був в окремій, освітленій напівпожухлими лампадками кімнатці, де м’який диванчик та ворсистий килимок у турецькому стилі створювали романтичну атмосферу затишку.
– Денис Іванович спізнюється чи, правильніше висловитися, затримується, – тихенько мовила про себе й сіла за столик. Одне тішить, що сьогодні мій чоловік поїхав у село до матері, інакше цей вечір потонув би в сірих сімейних буднях. Сама собі дивуюся, чому досі тримаюся цього нікчеми-бідняка: грубезного, тупуватого охоронця розважального закладу, та ще й колишнього боксера-красеня, що полюбив мене шалено. І на колінах плазував – так благав побратися. Я теж звиклася, не тямила себе без нього, тому й заміж вискочила. Свята наївність: гадала, гроші – не головне. І подруг не бажала слухати, що глаголили, ніби вогонь кохання горить яскравіше, якщо в нього підкидати гроші. Не вірила, доки не потрапила в міцні лещата бідності: старезна комуналка, сварлива сусідка-курва, що догризає мій мозок, і ненависна робота... Так би й зотліла молодою, якби в нашу канцелярію не наглянув Денис Іванович...
– Давно чекаєш, любко? – забелькотав Денис Іванович, проштовхуючи до кімнати величезний, немов пагорб, живіт.
– Ні-ні, тільки-но прийшла, не переймайтеся, – солодко промуркотіла я, поки вдоволений чолов’яга масною тушею ввалювався на диванчик.
– Як поживають мої пампушечки? – запитав зненацька, ковзнувши поглядом по моїх ніжках у дорогих панчохах й зупинивши очиці на декольте з глибоким вирізом.
– Рум’яняться, квітнуть та скучають без вас, – ніжно прошепотіла. Відтак поморхла, як картоплина навесні, бо рука підстаркуватого коханця дременула від литок до грудей і полоснула холодом тепле тіло під бюстгальтером.
– Будемо пити найдорожче вино: онукові сьогодні п’ять минає! – весело мовив офіціантові, що порушив пристрасні пестощі Дениса Івановича. – І рибки хочеться. Принеси-но два фаршировані тунці… Сонечко, ти ж будеш рибку, чи не так? – звернувся до мене.
– Ви, як ніхто, знаєте, чого хоче жінка, – відповіла улесливо, хоч від самої згадки про ту страву десь глибоко всередині щось занило.
– То, кажеш, кохаєш мене несамовито… – швидше ствердив, аніж запитав Денис Іванович після того, як офіціант зник за дверима. За мить він повернувся, тримаючи в руках замовлене.
– Певна річ, – слухняно відповідала.
– І вночі любитимеш?
– Авжеж, – такою була моя віддавна завчена відповідь.
– Ти – дивовижна жінка, такі роблять мужчин щасливими!
– Чути такі слова від вас – це щоразу зворушливо й приємно, – злукавила сама собі. Опісля цідила вино та зорила, як він, плямкав і хрумкотів ніжними риб’ячими кісточками.

Вранці з півночі потягнуло холодом, а дощ так із вчорашнього вечора не вщухав. «Ландкрузер» мчав вулицями міста, керований вірним безмізким псом-водієм, що отримав наказ хазяїна якнайскоріше довезти мене додому. Теплий салон діяв заспокійливо та сонливо. Відкинувшись на задньому сидінні, помітила безбарвний натовп, що юрмився на трамвайній зупинці, квацаючи по калюжах темною шмарклею. Ні, я ні про що не жалію, не хочу бути поміж ними... Свідомість поглинав сон, але я швидко отямилася, коли відчула тихий шурхіт і тепло в кишені пальта, – то мене опромінювали зеленим іоном всесильні американські папірці…


Наталя Додола