Привіт! Ситуацію, в якій сьогодні опинилася, можу назвати цілком… трагічною. Я стала жертвою кохання сусідки до мого чоловіка!!!
Ще донедавна моє життя було спокійним і щасливим. За фахом я лікар, у мене чудовий чоловік та двійко дітей. І аж раптом за три місяці до Великодня в сусідній квартирі зміни – колишні господарі виїхали, натомість оселилася доволі молода самотня пані. Якогось вечора прийшла познайомитися, потім – по сіль, то з дітьми якось погодилася посидіти, бо мене терміново викликали на роботу… Одне слово, якось так швидко й непомітно увійшла в наш дім.
А напередодні Великодня прийшла до мене, коли нікого вдома не було, й видала на-гора. Виявляється, вона… давно закохана в мого чоловіка. Мовляв, працювали на одному поверсі, тільки в різних фірмах. Стрічалися вряди-годи в коридорах. І вона, оця нахаба, закохалася в нього, бо він видався їй дуже славним і красивим. А коли купила цю квартиру й побачила, ХТО сусіди, то зрозуміла, що це – доля! Вона нічого не вимагає, але вважає, що це чесно й благородно – зізнатися мені в усьому.
Каже, що палиць у колеса нашій родині не встромлятиме, просить тільки одного: вряди-годи бачити його. Я схопилася за голову й виставила її за двері… Але от що далі накажете робити?
В. Ю.

По-перше, шановна В. Ю., ніхто й нічого вам наказати не зможе. Хіба тільки ви – самі собі. По-друге, мені особисто поки не зовсім зрозуміло, чому, даруйте, жертва саме ви, а не, скажімо, ваша сусідка?
Лишень на хвильку поставте себе на її місці. Знаєте, якби ця жінка була б останнім стервом, то давно, ще у тих славнозвісних коридорах смачно притисла б до стіни вашого чоловіка, а ви навіть нічого не знали б. Погодьтеся, якби вона мала велике бажання, зробила б це ще задовго до переїзду у ваш під’їзд. Але не зробила… Отже, або боялася відмови, або шанувала його статус одруженого чоловіка. І любила собі, мов ота комашка, яка любить сонечко, що зігріває її та є для неї джерелом життя. Цілком, скажімо так, нешкідливо для вас. Хіба бодай чимось схвилювала вона плесо вашого життя? Як на мене – то нічим.
І ось тепер вона поряд із вами, за стіною. У вас – дім-повна чаша, в неї – самі стіни. І знову вона не скористалася давнім як світ способом опинитися близесенько від вашого чоловіка, а прийшла до вас. Так хіба тільки приходять переможені до переможців. «Вершіть мою долю, шановна дружино» – мабуть, читалося в її очах…
Втім вас теж можна зрозуміти. Так зручно жити й ані на мить не сумніватися, що над затишним сімейним кублом може нависнути якась недоречна хмарка. Я знаю, що ви цілком резонно можете заперечити мені, мовляв, якщо сусідка ще не стрибнула в ліжко до чоловіка, то де гарантія, що не зробить такої спроби в майбутньому?
Але хіба в мене, у вас чи ще в когось у цьому житті є бодай якісь гарантії? Коли маєте міцну родину, а ця жінка-сусідка не провокує і не поводиться виклично – боятися, як на мене, поки що нічого… От коли б сталося навпаки, то й методи боротьби треба було б обирати інші.
…І ще знаю один життєвий приклад. Дружина мого далекого родича, важко захворівши, пішла до жінки, яка дуже симпатизувала її чоловікові. Вона жила в сусідньому дворі. «Я знаю, що після моєї смерті ліпшої дружини й матері моїм дітям йому не знайти», – ось такі слова сказала дружина НЕ ДРУЖИНІ.
На щастя, її вилікували. А ті жінки відтоді стали подругами-нерозлийвода…
Щиро бажаю вам не наламати дров до часу й поки побути у ролі спостерігача, а не месника і карателя. Це встигнеться.


Ната ТОРСЬКА