Сімейна енциклопедія Сім'я і Дім
ТІЛЬКИ СПРАВЖНІ ЦІННОСТІ

RSS 
головна радіо про нас гостьова оголошення реклама передплата контакти анекдоти гороскоп ігри світязь Кризу долаємо разом Зовнішнє тестування 2009 КВН-чик п. АНЖЕЯ
в рубриці  ІСТОРІЯ ОДНОГО КОХАННЯ



ОЦІНКА МАТЕРІАЛУ: 1 | 2 | 3 | 4 | 5    





Всього матеріалів: 514
« [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7»
КОМУ ЦЯЦЮ?
Привіт, Нато!
Читаю оце про проблеми жіночок та дівчат, які тобі пишуть, і сміюся. Хіба це проблеми? От у мене вдома цяця живе, ні в кого такої немає!!! Таких, як він, нині не «виготовляють». Не віриш? Тоді виходь заміж за педанта.
Втім я можу зрозуміти це, коли згадую, як захоплювалася своїм майбутнім чоловіком. У кав’ярні, перш ніж сісти, він скрупульозно витирав сидіння. Після кави елегантно торкався вуст білосніжною хустинкою. Його холостяцьку квартирку в жодному разі не можна було назвати холодною та необжитою. Бо все там було в ідеальному порядку. Я уявляла себе героїнею улюбленого еротичного фільму «9 ½ тижня» і просто мліла, коли тихцем відчиняла його шафу-купе й бачила, як по стійці «струнко» там стоїть взуття, якими акуратними стосиками складено речі. Все пахне. Все чисте. І сам він немов щойно з фотосесії для глянцевого журналу.
Не п’є, не курить, гроші заробляє. Що ж іще мені, звичайній українській дівчині, потрібно? Хіба квіти не у свято та філіжанку кави бодай раз на півроку.
«Що, філіжанку кави? – обурився він після першого тижня нашого спільного сімейного життя. – Та ти хоч знаєш, скільки я вбухав грошей в оцю шовкову постільну білизну? Хочеш вилити ненароком і все зіпсувати?» Скажу відверто: я образилася. Бо наївно тоді подумалося: «Невже тобі постіль дорожча за моє задоволення?»
Ну а далі... Що б то далі такого щемкого розповісти? Тепер шість років перебуваю в рабстві. Мої господарі – це речі, яким служу. Вони, а не я мусять бути в ідеальному стані. Їм має бути добре, а не мені. І знаєш, що найгірше? Те, що від педантичності мого благовірного дуже потерпає наш син. Рухливий, жвавий хлопчик не має права залишити іграшку навіть посеред власної кімнати. Мусить бавитися тільки у відведеному кутку. Після гри протирати іграшки вологою серветкою...
Про те, що я не працюю, мабуть, не варто й згадувати. Але найгірше, що, чекаючи на чоловіка з роботи, просто помираю від огидного відчуття. Мені хочеться, аби він не приходив якомога довше... довше.... довше... Бо тоді я тихцем варю собі шоколад і п’ю його так, щоб у мене на обличчі лишилися «вуса». І ставлю немиту чашку в раковину, а потім йду й валяюся на бездоганно застеленому ліжку... Щоб за кілька хвилин злякано схопитися і все швиденько прибрати.
І ось зараз сиджу й думаю, як так сталося, що потрапила в цю халепу? Хто знає? А може, комусь потрібен такий чоловік? Віддам у хороші руки...
М. Я.

Чи правильно я розумію, шановна М. Я., що тобі хочеться зараз утекти від цього чоловіка на край світу. Це знаєш, як у тому анекдоті: «Кому слона?» – «А навіщо ти продаєш його?» – «А ти купи – і дізнаєшся»...
Ось зараз я сиджу й відчуваю, що хочеться відповісти тобі коротенькою фразою: коли все так безнадійно нудно, то розлучайся. І приблизно уявляю, що ти відповіси мені десь отак: «А як мені розлучитися, коли в нас росте дитина, коли стільки всього нажитого спільною працею і нервами... Ні, буду мучитися заради сина та свого статусу заміжньої дами».
Мені й тут нічого буде заперечити. Бо, знаєш, іноді людей зцементовує докупи саме вистражданий спільний побут. І вони з дуже палких коханців перетворюються на, скажімо, чудових друзів. Яким удвох легше йти життєвим шляхом, не надто заважаючи одне одному. Легше будувати дім, садити дерево й ростити сина. Відчуваєш, ключове слово – НЕ ЗАВАЖАЮТЬ. А тобі, схоже, перекрили кисень. Чи то пак ти сама дозволила, аби так сталося.
Якщо тобі НЕ хочеться жити так, як ти живеш досі, то навіщо, скажи, будь ласка, не залишила ту не помиту з-під шоколаду чашку в тій раковині, аби продемонструвати чоловікові своє право на те життя, яке тобі до вподоби. А тобі до вподоби іноді не мити чашку тієї ж миті, як ти ковтнула останню краплю свого шоколаду. Ой, я здається знову передчуваю, як саме ти мені заперечиш. Скажеш щось на зразок: «Хтось же мусить комусь поступатися?» Цілком погоджуюся. Але поступатися бажано по черзі – одного разу – ти йому, іншого – він тобі.
Ну й з чим погоджуюся цілком і повністю, так це із тим, що дитя й справді не має страждати від татової педантичності, яка ледь не межує з домашньою тиранією. Тому роби революційний переворот свого домашнього світу. Заяви про свої бажання на повен голос. Не помий. Не догоди. Чоловік до тебе битися, схоже, не полізе, а все решта можна пережити.
І насамкінець. Усі вряди-годи запитують: «А де були мої очі, коли я обрав (-ла) цю людину своїм життєвим супутником?» Відповідаю: там само були, де й зараз. Просто на той момент ти була трішки іншою, та й життя своє подружнє уявляла трохи не так. Якби ми всі в ідеалі знали, як правильно проживати наші життя, то давно б уже мали рай. Та ми поки тут. Ласкаво просимо в земну експериментальну лабораторію!

P.S. А свою «цяцю» поки не спіши віддавати... Може, ще самій пригодиться.


Ната ТОРСЬКА

 

Реклама