|
„Самотня жінка бажає познайомитися... Вдівець шукає порядну жінку, можна з дітьми...”. Очі благально шукають на вулицях міста ту, того, тих... хто зрозуміє, вислухає, подасть бодай кухоль води... Чому ми втікаємо від своєї самотності? Чому її боїмося? Ладні з будь-ким одружитися! І байдуже, що без любові. І байдуже, що п’є, б’є, а коли удвох, то й ні про що поговорити. Головне – не самотою.
Про те, що лежить в основі самотності і як її можна подолати, нам розповів лікар-психіатр Євген ШИМОНОВИЧ:
– Мої пацієнти найчастіше не усвідомлюють своєї самотності. Цей стан виникає тоді, коли людина не може ввійти у світ реальності й адекватно з ним контактувати. Вона уникає людей, і вони її уникають. Вона може переживати якусь дереалізацію, а не самотність. Може навіть не усвідомлювати своєї самотності...
В кожного з нас у певний період переривається зв’язок з деякими людьми – шкільними друзями, колегами… Потім йдемо на пенсію, батьки, діти відходять… І стається так, що в якийсь момент людина лишається сама. Це ще називають соціальною смертю.
- Але ж головне – мати мету в житті, реалізувати себе. Наприклад, ченці теж самотні...
– То не самотність, а усамітнення. Католицькі священики зберігають целібат – але вони служать Богу і є зі своєю паствою. Ченці, які живуть в пустелі, моляться Богу – але не за себе, бо така молитва Богу не потрібна. Вони моляться за інших. Вони працюють. Вони – з усіма.
Є ще один тип самотності, з яким як лікар маю справу, – він стосується окремих бездітних сімей. Наприклад, жили жінка і чоловік, не мали власних дітей і чужих не виховували. Хтось з них умирає. Інший залишається абсолютно самотнім. Як на мене, така самотність страшна. Допускаю, що є і такі люди, які живуть, не усвідомлюючи її.
Загалом чую багато сповідей про те, що не було дітей, не було кого доглядати, що тепер нема кого любити і життя втратило сенс. Відтак люди шукають якихось племінників, якусь близьку рідню, йдуть до них, вжитися з ними не можуть і повертаються. Якщо проаналізувати, ці двоє людей добре жили разом. Насправді ж є кого любити: немає власних дітей – люби сусідських, дітей своїх братів-сестер. Треба любити!!! Серце або може любити, або не може. Я схиляюся перед тими бездітними родинами, які виховують чужих дітей. Це великий подвиг.
- Чи є самотність, яка допомагає? Завдяки якій люди реалізовуються, наприклад, у творчості?..
- Я уявляю поета людиною, яка часто потребує самотності, аби глибше зануритися в тему. Та самотність, мабуть, будівнича. Але це регульована самотність.
Самотня людина потребує передусім спілкування. Вона відчуває, що її відторгнули, замикається в собі. Людина, прикута до ліжка, яку нема кому відвідувати, шукає контакту. Хоче, щоб проблема була почута. Часом людина потребує не допомоги, а відчуття, що її хтось розуміє.
Помиляється той, хто намагається поплескати по плечу й переконати, що все буде гаразд, - це ще нижче опускає. Така людина потребує, щоб її вислухали і зрозуміли. Тому я звертаюся до рідних: не веселіть. Кажіть: „Я знаю, що тобі важко. І ти знай, що мені це відомо. Я тобі поки що нічим не допоможу. Пий пігулки, лікуйся”.
- Внутрішній діалог важливий, коли людина усамітнена? Спілкування із самим собою рятує від самотності?
- Звичайно. Фізична самотність не завжди психологічна чи моральна. Коли людина сидить у в’язниці, вона може бути поглинута тією карою, якщо тільки про те думає. Я знаю з багатьох звітів людей, які перебували в камерах, що вони жили уявними діалогами зі своїми рідними, жили майбутнім. Вони сиділи в камері, але жили великим життям. Вони не озлобилися.
- А коли мама на кухні з каструлями говорить? Буває, що живеш серед людей, але все одно самотній...
- Ліки проти самотності – любов. Є жінки, які по більш як двадцять котів тримають. Вони – не самотні. Самотність ліквідується через любов до когось – сусідки, дітей, бездомного собаки. Проблема самотності – проблема люблячого серця: або воно є, або його нема.
Людина, яка відчуває самотність, має полюбити. Святий Августин казав, що, коли гроші ділиш, їх стає менше, а коли любов – навпаки. Звісно, не можна примусити інших, щоб вони нас любили. Люби сам – і любитимуть тебе. Любити треба просто так – як мати любить дітей.
Ірина ГОЛЬ
|
Риби
