«Домовичок» досліджував шлях пластикових пляшок із сміттєзвалища на базарні прилавки

Америки не відкриємо: дешевий одяг, як не дивно, довго не зношується і чудово переться. Втім, коли знімаємо такі светри, вони тріщать, сиплють іскрами, а бува, що й відгонять горілим. Прислухайтеся до власних відчуттів: чи не шумить у голові після того, як довго ходите в наелектризованому одязі? Чи не виникало, боронь Боже, сверблячки від дешевої, невідомо де виробленої білизни? Ми з’ясували, що третину перероблених пластикових пляшок використовують у виготовленні волокон для килимів, оббивки для автомобілів, синтетичних ниток і штучної шерсті для одягу. Ну як вам джемпер із пляшки? Не тисне?

ПЕТ-ПЛЯШКА: СВОЇ ТУТ НЕ ХОДЯТЬ
ПЕТ (поліетилентерефталат) – це складний термопластичний поліефір терафталієвої кислоти та етиленгліколю. Він є міцним, жорстким та водночас легким матеріалом, фізичні характеристики якого роблять його ідеальним для використання у різних сферах: виготовлення тари, плівок, волокон та елементів різноманітних конструкцій. Поліетилентерефталат, що з нього виготовляють тару для харчових рідин, вважають винятком з-поміж низки токсичних полімерних речовин, бо він нібито не шкодить організму людини.
Проте, як пояснив «Домовичку» спеціаліст з полімерних сполук, директор хіміко-виробничого підприємства ЗАТ СП «Теріхем-Луцьк» Віктор Боярчук, так звані термопласти (поліетилен, ПЕТ, поліестер, поліпропілен), що піддаються вторинній переробці, не мають повторно використовуватися для виготовлення тари. Тобто, коли ПЕТ-пляшку знову переробляють на ПЕТ-пляшку, в такому разі її внутрішній шар неодмінно мусить бути виготовлений з первинної сировини.
Ось і виникають сумніви щодо безпечності такої тари. Чому молоко, розлите у пластик, через день-півтора стає гірким, а спирт, що зберігався в такій пляшці, перетворюється на отруту? У Європі, наприклад, саме через токсичність «нетоксичної» речовини вже відмовилися від ПЕТ-тари. Натомість компанія «Nature Works» на міжнародній сільськогосподарській конференції в місті Чернобіо представила нову екологічно чисту півлітрову пляшку для води «Belu». На вигляд це звичайна пластикова пляшка, але насправді цю тару виготовлено з …кукурудзи. Щоб її виготовити, потрібно всього 65 грамів кукурудзи. Окрім пляшок, ця фірма навчилася робити з біопластику (на основі кукурудзи та картоплі) посуд, тару для харчових продуктів, мішки для сміття, промислові пакувальні матеріали та дитячі іграшки.

ДРУГ ГАМАНЦЯ, ВОРОГ ЗДОРОВ’Я
Збагнувши непривабливу перспективу ПЕТ-тари, підприємливі виробники знайшли інше застосування цій речовині. Віктор Боярчук розтлумачив, що низка полімерів піддається багаторазовій переробці, з них можна виготовити будь-що, навіть нитки для виробництва одягу.
– Наприклад, поліестер, який є у складі більшості шкарпеток та іншого одягу, – каже спеціаліст, – є полімерною речовиною, що, як металічний каркас у залізобетонних конструкціях, надає їм міцності. Те, що такий одяг не витягується й не зношується швидко, – великий плюс. Проте полімери – це все ж хімічні сполуки, які виділяють шкідливі речовини. Сказати, що вони дуже токсичні, не можна. Але у великій кількості можуть зашкодити людині.
Наталія Гребенкіна з управління «Волиньекокомресурси» (ця організація збирає та постачає вторсировину) запевнила, що вторинна переробка різноманітного пластику, поліетилену чи пластмаси є доволі рентабельною справою.
– Використані полімери переробляють на черепицю, бруківку, каналізаційні труби, технічні фільтри, рідини тощо, – каже Наталія Євгенівна. – Втім, гадаю, для виробництва одягу й тари для продуктів вживані пляшки не годяться.
С
ТАНДАРТНИЙ НЕСТАНДАРТ
Із запитанням, чому все-таки одяг зі шкідливих хімічних речовин з’являється на наших ринках, ми звернулися й у Держстандарт. Заступник генерального директора Волинського регіонального центру цієї організації Тетяна Єрко розповіла, що кілька хімічних речовин дозволено використовувати у виробництві одягу. В документах зі стандартизації не вказано, що та чи інша хімічна речовина дозволена, а зазначено, який саме відсоток, у якому співвідношенні і в якій саме продукції вона буде безпечною.
– Втім наразі обов’язковій сертифікації підлягає лише дитячий одяг і спецодяг, – каже пані Єрко. – Тому насамперед треба звертати увагу на маркування на товарі. Варто читати усю інформацію, надто ту, що її написано малими літерами. Якщо на товарі зазначено нормативний документ, згідно з яким виготовлено товар – ДСТУ (Державний стандарт України), ГОСТ (колишній радянський державний стандарт) або ISO (міжнародний європейський стандарт) – таку річ можна вважати якісною і сміливо купувати.
Але стовідсоткової гарантії в Держстандарті не дають, бо недобросовісний виробник може просто …відхилитися від стандарту. Отоді й светр пахне паленим…
Тетяна Єрко порадила покупцям таке: «Якщо на етикетці ви бачите тільки незрозумілі китайські ієрогліфи, або за пару шкарпеток просять лише одну гривню, то у якості такої продукції можна сумніватися. Найліпше завжди вимагати сертифікат якості на товар. Коли його немає, або ж продавець відмовляється показати документ, тоді не купуйте такий товар».

З 2010 року в ЄС усі торбинки неодмінно мають виробляти з матеріалів, що розкладаються у природному середовищі, не залишаючи після себе шкідливих речовин.


Андрій Петрик