...Жили собі дід та баба. І була в них Курочка Ряба. Курочка несла яєчка, тому замість неї спекли колобка. Колобок утік, бабу з дідом обсіли миші, які перебили всі яйця, і долю курочки вирішили на засіданні погоджувальної ради... Пам’ятаєте, в одному з минулих «Домовичків» я назвав українську національну кухню «філософією і релігією»? Напевно, ліпше її назвати казкою та міфом. Без лапок і в найкращому розумінні. Адже у казках можна віднайти і рецептуру, і технологію приготування страв. Пригадуєте, у чому журавель зварив борщ? Отож бо, що у глечику, а не в каструлі! І повірте, не лише для того, аби лисичку вкурвити («curve» з латини – кривий; «вкурвило» – скривило). Ба навіть більше: казкові герої часто є традиційними і ритуальними стравами (див. словничок), а ті своєю чергою – втіленнями міфу і живої духовності, щоразу відтворюваної господинями біля плити й печі.
Навіть у тривіальній каструлі є глибинна космогонічність. Тому приготування їжі – велике і мале світотворення, що постало з поєднання вогню й води. До речі, першу в світі юшку було зварено з риби, що її наші прабатьки вважали тримальницею земної тверді. Те, що ми звикли вважати ухою, – нахабне збиткування. А надто з цієї юшки збиткуються телекулінари, заварюючи її на курятині та доливаючи горілку. Щодо горілки, то її з ухою варто вживати «у прикуску». А щодо курятини (надто бушанутої), то вона не має наближатися до риби на відстань голосного «кукуріку»...
Так от: справжню юшку готують у три прийоми. Перше: варимо основу з розрахунку кілограм дрібної риби на 5 літрів води з цибулиною (у лушпинні), розрізаними повздовж невеликою морквиною і коренем петрушки. Підійдуть плотичка, карасики, лящики, добре додати одного линка чи в’юна. Юшка у жодному разі не має кипіти – скаламутніє. Друге: переціджуємо узвар, знову нагріваємо майже до кипіння і лише тепер кидаємо трохи посіченої картоплі та моркви. Третє: кладемо в юшку порційні (за кількістю їдунів) шматки великої хижої риби (щупака, судака, окуня). І найнесподіваніше: знявши готову юшку з вогню, занурюємо у неї скіпку, що палає: поєднуємо вогонь із водою. Старі рибалки, готуючи юшку на природі, без жодних пересторог вінчають цей процес чималою розжареною полінякою («димлять» уху). Від того як почали варитися овочі і до «роби пшик» має минути 45 хвилин.
Така ось магія, дорогенькі, просто на вашій кухні. До речі, приготована у такий спосіб уха є легким екстативним засобом (еротичним збудником і фізичним стимулятором). Головне – не переборщити з «прикускою»...


Олександр СІНКЕВИЧ