Маленький філософ Дмитрик Літовчук з Луцька щодня дивує й тішить рідних власними перлами. Пропонуємо звеселитися й вам.
* * *
Якось ми з сином вигулювали в парку домашнього улюбленця – пуделя Тимка. Неподалік від нас відпочивав дідусь з онукою. Познайомилися. Дідусь про щось запитує у Дмитрика, той чемно відповідає... Собачка теж намагається привернути до себе увагу, бігаючи навколо співрозмовників та обнюхуючи їх. Дідусь до мене: «Такий балакучий...». Синочок на це (маючи на увазі Тимка): «Ні, не балакучий, він тільки гавкає!»
* * *
Перед днем святого Валентина син ніяк не може вирішити, хто ж його «єдине кохання» – так багато дівчат полонять хлопчикове серце. Я виручаю сина: «Подаруймо валентинки і Ганнусі, і Софії, і Богданці». Хлопець заспокоюється й аргументує: «Ганнуся мені сподобалася ще у молодшій групі, Софійка – у середній, а Богданка – у старшій».
* * *
Їдемо автомобілем до бабусі та дідуся. Тато «цілком серйозно» пропонує Дмитрикові покермувати. Син радо погоджується, але за однієї умови: « Я буду керувати, а ти тиснутимеш на педалі».
* * *
Якось удома ми вирішили завести рибок. Почали жваво обговорювати, як придбаємо акваріум, запустимо туди різних мешканців... Дмитрик і собі кинув ідею: «Поселимо туди ще й морську свинку, хай плаває. Вона ж МОРСЬКА!»
* * *
Прийшла по сина у дитсадок. Виходячи, запитую, чи нічого не забув забрати додому. Дмитрик, на хвильку замислившись, спантеличено вигукує: «Забув! Оксану Богданівну (виховательку. - Т. Л.) додому взяти забув!»
* * *
Переглядаємо відеокасету з нашого весілля. П’ятирічний Дмитрик зауважує, що його ніде не видно: «Я тоді, напевно, кудись поїхав». Ховаю усмішку: «Ти тоді, мій рідний, ще й не приїхав...»
Записала мама Тетяна Літовчук, м. Луцьк