Добрий день, редакціє газети “Сім’я і дім”!
Дуже вдячна, що у вашому тижневику є така рубрика, як “Вустами дитини”.
Моєму внукові Ярославчику 4 роки і 4 місяці, але те кумедне, що він говорить, записуємо вже давно. Тепер Ярославчик разом із батьками живе в Луцьку, ходить у садочок. А зиму й весну гостював у мене в Ковелі.

* * * * *
- Ярославчику, повернись-но до Віталика, хай він погляне, який ти червоний.
- Так, подивися, - каже Ярославчик, - я червоний, як собака.

* * * * *
Ярославчикова мама готується до Великодня, миє вікна. Ярослав тим часом повитирав ганчіркою підлогу, двері й уже зібрався витирати віконне скло. Мама тільки на мить уявила, що з того буде, і каже:
- Ярику, йди звідси...
- Немає з тобою ніякої роботи, - образилася дитина.

* * * * *
Мама Ярикова сіла, спершись головою на диванне бильце.
Ярослав: “Не спирайся так, бо на тебе хто хоч може впасти: і крокодил, і хамелеон, і змія, і черепаха-уродина.

* * * * *
Ярослав перші дні в дитсадку. Мама запитує:
- Ярику, гуляли сьогодні?
- Гуляли.
- Гралися в пісочку?
- Гралися.
- Вимазався?
- Так.
- І що вихователька казала?
- Мити лапи казала. Ні-ні, ручки...

* * * * *
Ярослав приносить упаковку від маминих колгот, на якій зображено тільки нижні частини жіночих фігур:
- Мамо, поглянь, які гарні тьоті.
- Які ж це тьоті?! Це тільки попи...
За якийсь час приходить з тією ж упаковкою:
- Мамо, дивись, які гарні попи...

* * * * *
По телебаченню співає Ані Лорак. Я запитую:
- Ярославе, тобі подобається?
- Тьотя - так, а пісня - ні.

* * * * *
Тривалий час не ходив у садочок, а в травні цього року знову пішов. У перший день дуже плакав.
Минуло три дні, уже ніби й призвичаївся. Але коли лягав увечері спати, щоразу клав біля себе рушничок.
- Ярику, навіщо тобі рушничок? - поцікавилася я.
- Щоб сльози витирати...

* * * * *
Якщо мені треба вибігти до магазину, я залишаю Ярославчика з сусідкою. Свою відсутність онучкові пояснюю тим, що йду до зубного лікаря. Після чергового такого походу, Ярослав підходить до мене та й каже:
- Відкрий рота.
Я відкрила. Він поглянув і вигукнув:
- Н-н-е може бути!!!

* * * * *
- Ярославчику, не можна брати колорадських (малий називає їх коверадські) жуків руками, - повчаю малого.
Не встигла озирнутися, як він уже збирав їх... обценьками.

* * * * *
Копаємо грядку. Ярослав бере черв’ячка, кладе на траву і каже:
- Покладу тут, бо на сонці йому голова запаморочиться.

* * * * *
Сусідка Люда рубає сокирою зілля для свині.
- Дай мені сокиру, - просить Ярослав.
- То холодна зброя, - відповідає сусідка.
- Дай попробую, чи холодна.

* * * * *
Пішов з мамою і татом у супермаркет. Звісно, одразу ж побіг у відділ іграшок. Коли повертався, боляче вдарився і впав. Приїхав до бабусі в Ковель і розповів про цю пригоду так:
- Біжу і - гоп! - лежу. Рука болить, нога болить, я плачу, а довкола так гарно, як у лікарні.

Записала бабуся Ярославчика пані Надія ЛИПОВСЬКА, м. Ковель