|
Добрий день, шановна редакціє!
Завжди з радістю читаємо рубрику “Вустами дитини”. У мене є онук Андрійко, якому чотири роки. Він часто веселить нас своїми висловлюваннями...
* * * * *
Андрійко їсть борщик: “У мене вже гарячий животик - не їстиму більше”.
* * * * *
Вчимо абетку, на черзі - літера Г.
- Яка це буква? - запитую в Андрійка.
- Гарбузка (поряд був намальований гарбуз. - М.Ш.).
- А це? - запитую, показуючи на І.
- Кльога (а біля цієї літери було зображено індика. - М.Ш.).
* * * * *
- Ти неслухняний хлопчик, - кажу Андрійкові.
- Ні, це ти така. Я собі замовив другу бабцю, з Америки. І сам туди поїду, - приголомшив мене своєю реакцією онучок.
* * * * *
Із ротика ненавмисне вилетів вітамін. Онук дивується:
- Я хочу їсти, а ротик - ні...
* * * * *
Вчиться писати в зошиті, обводить ручкою контури різних звірів, фігурки, машинки. Зазираю, аби побачити, як у нього все це виходить.
Андрійко:
- Бабусю, не зазирай до мене як вкрана сорочка (як сорока в крана. - Авт.).
* * * * *
Якось танцювали з Андрійчиком. Він каже: “Ой, бабусю, як у тебе сісі шльопаються”.
* * * * *
Вчимо кольори. Дійшли до жовтого.
- Як у бабусі зуби, - робить висновок наш розумник.
* * * * *
Йдемо слизькою дорогою. Онучок ледь не впав:
- Не ковзайся, - прошу.
- А мене лід штовхає, - знайшов виправдання Андрійко.
* * * * *
На кухні закипів чайник. Прибігає захеканий онучок:
- Ой, бабцю, йолки-палки, там з чайника уже дим іде...
* * * * *
Андрійко гойдається: “Гойдай мене так сильно, щоб злетіти на небо. Буду там жити”.
* * * * *
Гостював у нас онук Микита з Києва, якому теж чотири роки. Просимо його розповісти віршик. Він у відповідь: “Ні, не розкажу, тільки хвостик покажу”.
* * * * *
Батьки на деякий час залишили в нас малого. Телефонують, а він не хоче брати слухавки:
- Я не можу підійти, я не можу говорити, я... засумував.
Надіслала Шимчук М., м. Луцьк
|
