Шановна редакціє тижневика "Сім'я і дім"!
Багато років передплачую ваше видання, а якщо не виходить передплатити, то неодмінно купую. І починаю читати газету не з першої, а з останньої сторінки - з рубрики "Вустами дитини".
Мої донечки вже виросли, але я й досі пам'ятаю їхні приколи, якими хочу поділитися й з вами. Посміємося разом?

* * * * *
Іринка просить, щоб нагадала їй пісеньку про крокодила Гену. Я наспівала, а мала запитує:
- А звідки ти знаєш цю пісню? Ти що, ходила до нього у гості?

* * * * *
Іринка, бавлячись своєю дитячою парасолькою, запитує в мене:
- А де ти її взяла?
- Бабуся купила Яні (старшій сестричці).
- А тепер вона на Яну маленька і стала моєю?

* * * * *
Виходимо з тролейбуса. На зупинці стоять цигани.
- Зараз тебе цигани заберуть, - кажу Іринці
- Мамо, це не цигани.
- А чого?
- Бо в циганів обличчя чорне і балетки негарні.

* * * * *
Посилаю Іринку по хліб і наказую, щоб купила буханець білого та половинку чорного хліба. Через кілька хвилин намагаюся пересвідчитися, чи запам'ятала:
- Який будеш хліб купувати?
- Півбуханця цілого, - відповіла доня.

* * * * *
Сидить Іринка за столом і розповідає казку: "Жив собі маленький хлопчик, його звали Тарас Шевченко. Він писав вірші, які називаються казки".

* * * * *
Співає пісню: "Капают, капают длинные (мало бути - горькие) слезы".

* * * * *
Поставили сусіди нові двері. Іринка до мене:
- Мамо, ти хочеш такі дерев'яні двері?
- Хочу.
- А де ти дрова на них візьмеш?

* * * * *
Забираю Іринку із садочка, а у неї брудні руки.
- Доню, дивись, які в тебе брудні руки! - присоромлюю.
- Нічого, я їх удома робочим милом помию, - заспокоїла мене мала вигадниця.

Записала мама ВИСОЦЬКА Олена Миколаївна