Доброго дня, редакціє газети „Сім'я і дім".
Залюбки читаємо ваш тижневик й особливо подобається нам рубрика „Вустами дитини". Маємо донечку Юліану, якій два роки й три місяці. Вирішили поділитися її доволі недитячими, з огляду на вік, „перлинками".

* * * * *
Ідемо з Юліанкою на прогулянку. Я вже відчиняю двері, а донечка запитує: „Мамо, а ти губи нафарбувала?". Дістаю помаду й фарбую губи. Запитую в доньки: „Ну що, тепер уже можемо йти?", а вона мені: „Сама нафарбувала, а я піду негарна?".

* * * * *
Зайшли до магазину. Донька побачила цукерки і просить : „Мамуню, купи мені цукерку! Я так щось захотіла „Чупа-чупса"!". Відповідаю: „А шубу норкову ти не хочеш? Давай краще купимо ковбаски, бо я так щось захотіла ковбаски!". На що моя доня відпо-віла моїми ж словами: „А шубу норкову ти не хочеш?".

* * * * *
А ось приклад впливу реклами на дитячу свідомість. Побачила, що я мию посуд, бере віника й починає замітати. Я кажу: „Донечко, мама зараз домиє посуд і сама позамітає". Юліана процитувала мені рекламну фразу: „От прийде тато, подивиться - а в нас чіста-чістата!".

* * * * *
Збираємося в гості до сусідського хлопчика. Аж раптом Юліана заявляє, що до Кирюші ми не підемо, бо вона хоче йти до Анюти. А на моє запитання про причину такого рішення відповідає: „У Кирюші пінініно (тобто піа-ніно. - Ю. Т.) нема!".

* * * * *
Маємо дві бабусі. Запитую в доньки, яку ж бабусю вона любить сильніше. Відповідає: „Галюню люблю, але Зінулю сильніше, бо вона мені цукерки їсти дозволяє!". Я здивована. Запитую, кого вона любить більше: маму чи тата. Довго думає, дивиться на тата й знову ошелешує: „Татуня, бо він мене на масині покатає".

* * * * *
За обідом Юліана категорично відмовляється їсти борщ. Кажу їй: „От зараз прибіжить наша киця і з'їсть увесь борщик, якщо ти не хочеш!". Донька сміється у відповідь: „Не прибіжить, я кицю ковбаскою погодувала".

* * * * *
Перу у ванні дитячі речі. Аж раптом прибігає Юліана й починає до мене лащитися: „Мамуню, я так тебе любу! Дай я тебе поцьомаю!". Обнімає мене, цілує й питає: „Ти мене сварити не будеш? У кімнатці киця вазончика перекинула!". (Хоча насправді шкоду зробила вона, бо кішка увесь час сиділа біля мене на пральній машині. - Ю. Т.).

* * * * *
Збираємося з чоловіком до бару. Юліанка залишається з бабусею. Ми попередньо пояснили їй, що маленькі діти до бару не ходять, бо туди пускають лише дорослих. Наступного дня одягає сама штанці, взуває босоніжки, хоча надворі зима, та й одягається вона завжди лише з моєю допомогою. Підбігає до мене, захоплено вигукуючи: „Мамуню, я вдягнулася, як доросла, тепер ідемо в бар!".

Записала любляча мама Тетяна ЮХИМУК , м. Ковель