Вітаю, шановна редакціє газети «Сім'я і дім». Безмежно вдячна вам за рубрику «Вустами дитини», яка надихає мене одразу ж, як тільки почую щось нове й цікаве з вуст донечки Валентини, хапатися за папір та ручку.

* * * * *
Валя (після того, як дослідила садок і пасіку діда):
- Поки ваші бджоли сидять на яйцях, ніхто не може дістати меду.

* * * * *
- Чому кицька Муська дружить із собакою?
- Певне, любить його.
- Хай ліпше любить корівку Баську. Взялася за цицьку з молоком - і пішла собі гуляти цілий день.

* * * * *
- Хтось Алкам сказав «Фі» - і вони стали Фі-Алки!

* * * * *
- Мамо, що це на руці за лінії?
- Вони нібито показують те, що з нами в майбутньому буде...
- І чи буду я завтра їсти суп, а чи борщ?

* * * * *
Розказує „вірші”: пуп наївся круп, ноги - як бульдоги, очі бачать Сочі, руки - це гадюки. А Валентинка - це найкраща в світі намистинка.

* * * * *
Імітуючи відому казку...
- Діду, чого в тебе такі великі зуби? Щоб бабусю кусати?
- Ні, ними зручно цигарку в зубах тримати.
- Чого в тебе такі великі вуха? Щоб слухати, як бабуся хропе?
- Ні, як маленька дівчинка плескає язичком всілякі дурниці.
- Ну, для цього великі вуха мати зовсім не обов'язково.

* * * * *
Роздуми Валентини: „Виросту - стану травинкою. Наступить на мене людина - а я її полоскочу. Ото насміємося!”.

* * * * *
Чогось любить слухати все про траву. Якось, уважно переглянувши фільм „Діамантова рука”, почула пісню про те, як зайці опівночі косили тринь-траву. Нарешті розшифровує це для себе:
- Зайці траву - кось, а вона у відповідь - тринь-тринь...

* * * * *
Після того як побачила, що в бабусі зовсім немає зубів, точніше, що вони несправжні, співає відому пісню, замінюючи, щоправда, деякі слова: «Куда уходят зубы, в какие города?».

* * * * *
Валентина обурюється:
- Навіщо застеляти ліжко, якщо завтра знову треба? Навіщо зубки чистити, якщо і завтра це робити теж? Навіщо на ніч роздягатися, якщо вранці все одно одягатися?
Подумавши трохи, додає:
- Але якщо не їсти сьогодні, бо завтра теж їсти, то, певно, можна з голоду померти...

* * * * *
Ворона каже «кар-кар», горобець - «цвірінь-цвірінь», а соловейко - «соль-соль-соль».

* * * * *
Несподіваний поворот подій в одному популярному вірші:
«Сіла муха на варення. Покрутилась, посміхнулась, політала і вернулась...»

* * * * *
Валя побачила по телевізору епізод, в якому жінка, народжуючи дитину, голосно кричить. Запитує в мене, чому тьотя так репетує. Кажу їй правду:
- Жінкам треба багато сили, поки народиться дитина. Водночас їм трішки боляче... Коли ж вони покрикують, то це минає легше.
- А чому яблуня, коли яблучка родить, не кричить?

Записала Валерія АЙДАЖУЛІНА, м. Луцьк