Добрий день, шановна редакціє! Ось перлинки нашого синочка Олексійка Кирильчука. Ми живемо в Луцьку, багато спілкуємося з дітками і в садочку, і в дворі, тож наш хлопчик – перший говорунчик на всю вулицю.
***
Поїхали в село до бабусі. Побачив, як півник топче курочку. Хвильку мовчав, а потім каже: „О, півник курці яйце дарує”.
***
- Мамо, у змії зуби є?
- Є, сину.
- А хто ж їх їй лікує?
***
Йдемо купатися. Малий довго стоїть біля річки й раптом:
- А річка - це така ниточка, що виходить із землі?
***
Прийшов із садка сумний. Запитую, в чому річ. Довго не хоче казати.
- Я сказав Марійці, що буду з нею одружуватися.
- А вона?
- ...Сказала, що я іще сам дитина!
(Усі домашні впали: Марійка – дівчинка найменша на зріст у групі, й більшої дитини, як вона, годі уявити).
***
Ніяк не міг второпати, як Дюймовочка могла вийти заміж за жука (крота, жабу)... Хапається за голову: „От скажи мені, й на кого мали б бути схожі їхні дітки???”.
***
Мрії: „Виросту, одружуся.... Але, мам, спати все одно до тебе приходитиму. Так в тебе під бочком тепло...”.
***
Сидить задуманий після купелі. Розглядає себе й каже: „Мамо, ну от хто все так на мені придумав?”.
- Що саме, дитинко?
- Ну.... оці дороги в середині мене: для ковбаски, для какунців..?
***
- А де в сопель хатка, коли вони у мене в носику не живуть?
***
- Мамо, а як тато взнав, що в тебе буду я?
***
- А чому кажуть, що хлібчик усьому голова? Він що, замість усіх думає?
Родина Кирильчуків – мама Оля, тато Олег
Підготувала


Ната ТОРСЬКА