Говорить лучанин Іван Шепель, якому чотири з половиною роки.
«Коли я був у твоєму животику, то плавав там разом із твоїми продуктами?».

***
Повертаючись із садочка, зі щирим захопленням: «А сьогодні наша вихователька так гарно вбрана була… Ну, такі колготики тонкі, спідничка… і кофточка… негаряча така (тобто не тепла)».

***
– Я знаю, чого це дерево таке велике… Бо так уже напилося водички. І травички наїлося…

***
– Коли я пхатиму все до носа, то в мене буде пронос? – запитує.
– Угу, – відповідаємо.
– Новий чи той самий?

***
– Мамо, хочу з тобою женитися!
– А це ж як???
– Отако крутити тобі губи як у кіно.
***
– Бабусю, у тебе очі такі довгі, як у змії. А в мене круглі, як у колобка.

***
Запитання в маршрутці: «Мамо, а що означає «я люблю тєбя до сльоз»? Так люблю, аж плачу?».
***
Показує на око: «Це отут таке скло є, щоб не вилетіло біленьке (білок), чорненьке (зіниця) і вії?».