Мені знайомі люди, яких чиясь відмова здатна травмувати, надто якщо це відбувається прилюдно. Відтак перш ніж на щось претендувати, вони хочуть упевнитися, що результат буде позитивний. Особливо ранимі щодо цього чоловіки, і найбільш болісно мужчина переживає відмову жінки. Він сприймає це як особисту образу, як приниження. Жіноче «ні» ранить чоловіче самолюбство до самих його основ. Гадаю, трапляється так тому, що мужчині притаманна роль завойовника.

Будь-які стосунки з жінкою (кохання це чи просто секс) чоловік, не замислюючись, тлумачить як власну перемогу. Відповідно якщо стосунки не зав’язалися через небажання жінки, він уже приречений розцінювати відмову як поразку. Звичайно ж, чоловіки бувають різні, однак саме така поведінка типова для більшості.

Чоловік створений таким чином, що шукає не так розваг та задоволення, як підтвердження своєї мужності, повноцінності і т. д. Ця потреба переслідує його постійно. Водночас мужчини доволі самовпевнені, якщо не є такими насправді, то принаймні вдають таких. Навіть чоловіка, розбещеного увагою протилежної статі й звиклого до перемог, несподівана відмова жінки здатна підкосити й вибити з колії. Коли ж він обпікся не один, а кілька разів, та ще й поспіль, це може ввести його в душевний ступор. Для декого це майже непоправне моральне каліцтво, чоловіком опановує незборний страх бути відкинутим і зневаженим...

Безперечно, це лише моя версія бачення чоловічої поведінки у певних обставинах, що сформувалася в результаті не надто прискіпливих, радше випадкових, аніж зумисних, спостережень. Спостерігати за чоловіками – невелика приємність, тож віддаю перевагу досліджувати жінок.

Особисто мене перспектива почути від жінки «ні» ніколи не лякала. Хоча в ранній юності мав страх перед дівчатами. Я ніяковів перед чужими/незнайомими дівчатами, не вмів легко зав’язати розмову. З цієї проблеми, мабуть, просто виріс. На наступному етапі почувався скованим перед дівчатами, які мені подобалися. Мене просто заклинювало, але не через можливу відмову, а через власну недолугість: я не знав, у якій формі викласти своє почуття, як його висловити, виразити. А якщо знав, то це були якісь книжні варіанти, що для реального життя не годилися. З досвідом і ця проблема відпала. То був останній рубіж, більше ніщо не перешкоджало спілкуванню з жінками. Їхні відмови мене не бентежили, таке нечасто, але траплялося.

Було б дивно, якби я подобався геть усім жінкам, які привернули увагу. У жінки є безліч підстав, аби відмовити мені: вона кохає іншого чоловіка, я не герой її роману, якась третя, п’ята, десята причина... Я не шукав пояснень, а від самого початку лишав за жінкою право на відмову. Це не звучало для мене вироком. Це можна було прийняти як данину і спокійно переходити до іншої жінки (наш світ густозаселений чудовими жінками) або ж не брати до уваги, а розробляти тактику/стратегію, що дозволила б домогтися від жінки вирішального «так».


Василь СЛАПЧУК