Сонячної днини у Львові на базарі один добродій звернув увагу на жінку, що продавала соковиті, налиті сонцем черешні. Фруктом місцеву людину не здивуєш, а ось папірці, в які загортала пані стиглі плоди, привернули увагу. То були списані сторінки товстенького зошита. Чоловік чемно попросив того зшитка і був неабияк здивований, бо побачив неопубліковані твори Юрія Федьковича. Ось так поеми «Новобрачник» і «Лук’ян Кобилиця» з волі Божої дійшли до читача.

Це був 1879 рік, і гуляв Краківським ринком Львова не хто інший, як Іван Франко...

ПОЕМА ПРО ДІДА

Василько Бойчук народився за три роки до початку Другої світової війни на хуторі Красний Діл села Сергії на Буковині. Він був найстаршим у сім’ї. Після нього мама Олена Лук’янівна благословила на світ ще десятьох діточок. Гірське повітря там дуже п’янке і цілюще, краєвиди гріють серце та тішать око – тільки жити та творити добро!

Коли настала пора, пішов Василько до місцевої восьмирічки здобувати освіту. Саме там він уперше прочитав поему Юрія Федьковича «Лук’ян Кобилиця», а від учителя дізнався, що народний герой Буковини йому не тільки земляк, бо родом із Красного Долу, а й родич – доводиться дідом у п’ятому коліні... Тоді хлопець більш уважно став придивлятися і до музею-садиби славетного діда побіля батьківської хати, і до музею Кобилиці в центрі села. До слова, і школа, і колгосп теж носили його ім’я. Та й мамине дівоче прізвище було Кобилиця, але не за це її призначили ланковою, а за сумлінний труд. Згадує Василь, як, працюючи, співали жінки пісні про Олексу Довбуша та Лук’яна Кобилицю.

Обізвався Кобилиця:
«Гори мої сині,
Або я вас вирятую,
Або за вас згину!»


ЛУК’ЯН НЕ КРІПАК

Лук’ян Кобилиця народився в сім’ї кріпаків й змушений був з малого мальства гнути спину на пана. На ту пору Австрійська імперія встановила власні порядки в Європі й невдовзі за те поплатилася: народні заворушення почалися в Італії, Чехії, Угорщині, Галичині.

На Буковині повстанський рух очолив саме Лук’ян. Двадцять два села відмовилися виконувати укази австрійського уряду. Селяни під проводом Кобилиці переобрали сільську старшину, вимагали, аби було відкрито українські школи, аби люди вільно користувалися лісами та пасовиськами. Але у березні 1844-го повстання придушили, а Кобилицю заарештували й ув’язнили.

Проте згодом селяни обрали свого лідера депутатом до парламенту у Відні. Там Лук’ян домагався надання автономії Буковині й приєднання її до Галичини, скасування кріпацтва і передачі землі селянам. У листопаді 1848 року на велелюдних зборах у Вижниці він закликав селян до повстання. Але у квітні 1850-го Кобилицю знову заарештували. Після катувань він тяжко захворів і помер.

ВЕЛИКА РОДИНА

У селі Сергії Путильського району шанують свого земляка. Навіть у програмі історії совіцького періоду трохи вивчали повстання Кобилиці, втім акцентуючи на вимогах розкріпачення. А ось про самостійну Гуцульщину воліли мовчати. Змушені були односельці славного земляка танцювати під дудку місцевої влади.

Після школи Василь Бойчук зір із неба не хапав. Працював причепником, а потім трактористом на МТС, служив у радянському війську. Доля закинула його на Волинь, у місто Ківерці. Там трудився на заводі. Коли керівництво запропонувало йому роботу в правоохоронних органах, поїхав Василь Ілліч до Львова у школу міліції. Після того працював у Ківерцях, Маневичах, Камені-Каширському. Завершував кар’єру в Ковелі начальником міськрайвідділу міліції.

– У нашій роботі чи не найголовніше – профілактика правопорушень, – ділиться спогадами Василь Ілліч, полковник міліції у відставці. – Але жодного разу я не акцентував уваги на своєму дідові, що боровся за волю народу. Хоч на прикладах інших видатних осіб вибудовував кожну лекцію. Про Лук’яна Кобилицю в цих краях майже ніхто не чув...

Ось така вона гірка історична несправедливість. Маючи таких пращурів і славну історію, на жаль, не поспішаємо переповісти її молоді. Чи знають сучасники про Олену Левчанівську, першу жінку-сенаторку від Волині у сенаті Речі Посполитої? Про народних представників від нашого краю у польському парламенті першого директора Луцької української гімназії Івана Власовського та його соратника Михайла Черкавського? Про Івана Бондарчука з села Сереховичі, що теж обстоював інтереси селян Ковельського повіту у Варшаві? До речі, його нащадок Андрій Бондарчук був народним депутатом Верховної Ради першого скликання...

Боронити людські, державні та національні інтереси свого народу в парламенті чужої країни, до складу якої входила Україна, було, безумовно, непросто. Але ті історичні здобутки, що має вдячне покоління завдяки діяльності цих людей, важко переоцінити.

Привід згадати про Лук’яна Кобилицю буде незабаром і на Волині. Приїдуть до Ковеля на 70-річний ювілей свого старшого брата Василя Ілліча сестри та брати з Буковини. Серед них і Параска Галиця – мати-героїня, що народила й виховала одинадцятеро дітей, в чиїх жилах тече кров славного прадіда Лук’яна.


Віталій КЛІМЧУК