Є така приказка, але не думаю, що вона з’явилася внаслідок об’єктивного узагальнення. Можна припустити, що ця формула частково відображає дійсність, але навряд чи причина чоловічої алогічності в одній чітко окресленій мотивації й вичерпується таким самим стислим, як умовивід, поясненням. Мені ця теза нагадує не народну мудрість, а афоризм на кшталт тих, які колись молоді люди переписували із зошита в зошит, наприклад: «Жінка схожа на валізу без ручки: і нести незручно, і кинути важко». Щось таке. Цей перл, як не дивно, я прочитав у дівочому записнику. Одне слово, на мою думку, глибоким таке спостереження не назвеш. Та, попри це, чомусь так поводиться, що люблять одних, а одружуються з іншими.
Звичайно, якщо такий собі хлопець закохається в красуню, у якої претензій на півцарства, то, найімовірніше, йому доведеться одружитися з іншою. У цій ситуації все зрозуміло. Тому є сенс розглядати лише взаємні почуття і ті пари, у яких партнери рівноцінні.
Якщо мені кажуть, що хлопець кохав одну, а одружився з іншою, передусім починаю сумніватися: чи справді він її кохав? Залюблені тяжко переносять навіть короткочасну розлуку (колись Агузарова співала: «Разлука – маленькая смерть»). Почуття вимагає, аби об’єкт, на який воно спрямоване, завжди був поряд. Закохані прагнуть бути вічно разом, тому за логікою одруження неминуче. Але, будьмо відвертими, життя побудоване так, що найменше беруться до уваги бажання закоханих. Любов безкорисна (принаймні у соціальному сенсі), а життя нав’язує практичні підходи та рішення.
Завадити можуть обставини. Класичний сюжет: соціальна нерівність – він любить бідну, але заміж бере багату. Мама з татом лагідними руками роблять чорну справу. Тато з мамою бажають своєму чадові добра. Вони вже усе обдумали, про все домовилися, усе влаштували. Вони знають, як ліпше. І син постає перед вибором: кохана чи батьки? А позаяк він не лише слухняний, але й морально та матеріально залежний від батьків, то питання вибору суто риторичне (хоча Ромео чомусь не одружився з іншою. Але це поганий приклад. Суїцид не на користь коханню, навіть якщо на зло комусь). У батьків своя правда. У сина свої виправдання. А в покинутої коханої свій клопіт.
Гадаю, йдеться про інше. Любов – це неабияке психологічне напруження і трата душевних сил. Чоловік не здатний на тривале почуття. Кохання – проба снаги, випробування, яке чоловік не пройшов. Не здатний не тому, що не здатний, а тому, що пасує. Свідомо чи підсвідомо він вирішує, що Бобик здох, і складає лапи. Добровільно сходить із дистанції. Аби зробити це, знаходить мільйон причин. Чехов адресував жінкам таку пораду: «Якщо вас зрадив чоловік, втішайте себе тим, що він не зрадив Вітчизни». Якби чоловік вчинив таке з Вітчизною, його віддали б під трибунал. Той, хто зрадив любов, може спокійно спати поряд з іншою. Зостається сподіватися, що та інша буде такою каргою, що стократ відплатить за страждання покинутої коханої. Утім незацікавленим особам з приводу передчасної кончини любові не варто побиватися. Якби не злиняв чоловік, вони це кохання поховали б спільно.


Василь Слапчук