«Не можна в піст жити двом неодруженим під одним дахом!» – попередила мене моя приятелька ще на початку лютого. Каже, бабця напоумила, а вона в неї дуже мудра жінка. Від розладу шлунка мене після Різдва якимись травками була вилікувала, на самогоні настояними. Таку бабцю треба слухати, і я добровільно сходив із подругою до найближчого РАЦСу.
«Весілля потім, поки нехай штамп», – попередила моя майбутня дружина і пояснила: не можна в піст гуляти. Гріх, і взагалі удачі не буде. Нехай так. Подали заяву, почекали скільки треба, тихенько розписалися – і все, тепер я офіційно одружений. Можна перевірити міцність нашої молодої сім’ї практично відразу: Великий піст – неабияке випробування для двох шанувальників українського сала з прорістю та пісної домашньої ковбаски з гірчицею.
«Гірчицю дозволено, – попередила моя тепер уже законна дружина. – Ковбаску – зась. Дарма що її називають пісною. Он на олію теж кажуть «пісне масло», а її під час посту не вживають». З цими словами вмочила нечищену, зварену в лушпинні картоплину у сільничку й запила все теплою водою з чайника. Мабуть, вона має рацію. Життя за межами квартири й без того надто грішне. Зробимо його принаймні для себе праведним. Із цією думкою я так само влупив кілька нечищених варених картоплин і пішов спати. Завтра куплю рибки, посмажимо…
Ага, розігнався! Олії не можна, хіба забули? А надто – риби смаженої на олії! Більше скажу: на роботі в моєї новоспеченої дружини раптом всі тітоньки вирішили змінити життя на краще й почати з себе. Тобто навіть колишня старша піонервожата стала пропагувати піст не лише як духовне, а як тілесне очищення. Скільки всього за перші дні посту від них дізнався!
Моя половинка – Діва за гороскопом. А як з’ясувалося, у піст Дівам не можна їсти оселедців. Гріх, так в інтернеті написано. Потім якась газета це передрукувала, і тепер ця вирізка в мене на кухні до холодильника спеціальним магнітом у вигляді зайчика приторочена. Тоді якась тітонька вичитала в якомусь календарі: тушковану капусту теж не можна їсти. Тільки сиру, грубо порубану, нічим не заправлену. Ну, а моя молода дружина саме напередодні цілий баняк капустки з грибами приготувала. Усе це мусило тепер потрапити просто в смітник. «Я доїм! – волаю. – Якщо це вже такий гріх, на себе його візьму!» – «Ні! – кричить вона, вириваючи баняка з рук. – Не хочу, аби гріхи на твою голову падали! Ти голова сімейства, гроші заробляєш, навіщо тобі грішити!». Не відстояв. Споживаю тепер, як праведник, зварену в мундирах картоплю вприкуску з грубо порубаною свіжою капусткою.
Поїли, збираємося спати. Влігся я на свій бік ліжка з газетою, коли це чую – моя зі свого боку якось підозріло крутиться. «Чого ти?» – запитую. «Того!» – відповідає вона, та ще з таким викликом… «Е, а як же піст, а як же гріх?» – старанно вдаю праведника. «Тобі паспорт показати? Подружні обов’язки! Бабця казала: якщо утримуватися – гріх».
Ну, коли бабця казала… Бабцю своєї молодої дружини я поважаю. Дружину – люблю. Лишилося тільки довести це на ділі.

Андрій Кокотюха