Пральна машина – це добре чи погано? Сама пере, наш час економить, жінка може серіал глянути – отже, добре. Коштує вона чимало, надто якщо порівняти вартість її та ящика пива. Пиво дешевше, але доведеться себе лімітувати, аби купити ту «пральку». Отже, вона – це погано. Але таку цінну покупку годиться відзначати з кумами, і тут уже на пиві можна не економити. Виходить, пральна машина – це добре. Тільки от порошку на неї не напасешся, та ще й не абиякого, а дорогого. Знову доведеться себе обмежувати, а це – погано.
Філософствувати на цю тему можна до без кінця. Це наша улюблена чоловіча професія – невизнаний філософ. Що нам каже наука філософія? Однозначного в житті нічого не буває. Абсолютне зло лише наркотики, гральні автомати, світовий тероризм та українська політика. У решті всього є приємні сторони.
Правда, тут я мушу внести поправку. Є ще одне абсолютне зло – білизна, випрана в дорогій пральній машинці дорогим порошком. Ні, коли вона випрасувана і на ній спиш, – то не зло. Навіть коли вона на балконі висить й сохне на сонечку – не зло. Злом білизна стає, коли вже випрана, але ще не висить. Бо жінка пішла на роботу, завантаживши та запустивши перед тим машинку, і заповіла: «Хоч ти й український письменник, а мокру білизну на балконі повісь». Відразу уточнює таким ядучим тоном: «Тільки не ПОЧЕПИ, як минулого разу. Витяг скручену наволочку, закинув на сушильню – маєш! Ні, ти білизну саме ПОВІСЬ. РОЗВІСЬ акуратно, старанно, дбайливо. З любов’ю до справи» – «Може, я краще посуд помию?» – намагаюся уникнути лихої долі. «Ні. Ти його і так щодня миєш, бо десь вичитав, що миття посуду нерви заспокоює. Чого ж тоді так нервуєшся, коли білизну треба розвісити? Дивись, бо попрошу нашого психолога на фірмі – хай кудись напише, що не лише розвішування, а й прання білизни нерви заспокоює».
Вона така. Вона може. Уже три місяці довбе роздруківкою з інтернету, де сказано: для нервової системи українського письменника корисно двічі на рік упродовж двох тижнів відпочивати з родиною за кордоном. Коли я починаю говорити про шкідливий вплив розвішування мокрої білизни на творчий процес, отримую у відповідь вичитану нею в жіночому журналі фразу: «У нас чоловіки та жінки мають рівні можливості!»
Гаразд, думаю, покажу тобі зараз рівні можливості… Цілий день мокра білизна лишалася в жерлі пральної машинки. Коли жінка прийшла й обурилася, я спокійно пояснив: «Маю таке саме право не розвішувати мокру білизну, як і ти! У нас суспільство рівних можливостей!» Нічого, проковтнула. Навіть дулася недовго. Правда, перед сном замість серіалу чогось порпалася в моїх книжках. Краєм ока бачу – «Комедію про Лісістрату» взялася читати. Відколи це, цікаво…
Пірнувши у подружнє ліжко, за звичкою починаю моститися до жінки ближче. Дивно – відсувається. Я переходжу в наступ. Вона зупиняє мене на підступах. «У чому річ?» – «Ні в чому. Втомилася. Навіть білизну не маю сил повісити, не те щоб…» Ось вам і Лісістрата! Ось вам і жінка з Акрополя, яка для того, аби зробити чоловіків слухняними, намовила жінок відмовляти їм у любощах. Які ж тут приємні сторони життя, які, до дідька, рівні можливості?!
Так швидко і так акуратно, як тоді, я мокру білизну на балконі ще жодного разу не розвішував!


Андрій Кокотюха