Борис Таршис вміє писати по-чоловічому, по-жіночому і по-дитячому

Пісні Бориса Таршиса виконують Олександр Пономарьов, Аліна Гросу, Ганна Седакова. Проте чи не найбільше його композицій, які стали хітами, – у Наталки Могилевської: «В Киеве осень», «Я весна», «Листопад», «Я не такая», «Розкажи мені, чом плачеш ти». Та кар’єру в шоу-бізнесі він розпочав учасником гурту «4 королі»…
«ДРУЖИНА РЕВНУВАЛА ДО МОГИЛЕВСЬКОЇ»
– Борисе, читала, що ти вже давно пишеш пісні. А коли український шоу-біз визнав тебе справді цікавим автором й артисти почали купувати та замовляти твої роботи?
– Мабуть, десь уже після першої чи другої пісні, яку виконала Наталка Могилевська. Тоді я зустрічався з нею, нас постійно бачили разом. А ця жінка просто геніально вміє просувати себе та знайомих до вершин нашого шоу-бізнесу. Відверто кажу: мені допомогла Могилевська.
– Раніше ти багато писав для Наталки, і чи не кожна пісня ставала хітом. Чому зараз ви співпрацюєте менше?
– Це не так. Я пишу постійно. Навіть не через те, що це моя робота, – мені подобається! А Наталя періодично приїжджає і просить показати, що маю нового. Якщо сподобалось – забирає. Остання з моїх пісень, яку вона забрала, – «Так сильно тебя люблю». Здається, саме зараз вона її записує.
– Коли ви тепер бачитесь, згадуєте, що у вас було колись? Адже, наскільки пам’ятаю, почуття були палкі!
– Ні, про такі речі не згадуємо. Ми друзі, і розмовляти про те, що було майже десять років тому, немає сенсу. Тим паче, моя дружина попервах ревнувала мене до Наталі. Але зараз вони потоваришували, я знайомий з хлопцем Могилевської, і ми можемо зібратися разом й обговорити якісь нагальні проблеми.
– Кому ти пишеш пісні?
– Я пишу багато музики, але на замовлення не працюю. Зазвичай мої пісні через музичні видавництва купують для своїх артистів рекордингові компанії. Нині їх виконують Аліна Гросу, Ганна Седакова, гурт «Екс-президенти», ну і Наталка Могилевська, звичайно ж. Колись працював із Сашком Пономарьовим.
«СЛОВА ДЛЯ ПІСЕНЬ БЕРУ З ЖИТТЯ»
– Коли пишеш нову пісню, від самого початку знаєш, чоловік чи жінка її виконуватиме?
– Як правило, так. Розумію це з того, наскільки ніжна мелодія чи, навпаки, жорстка, а також зі зворотів. Хоча є й пісні-унісекс – з такими думками і почуттями, які притаманні обом статям. А якщо у пісні є рядок, наприклад «Я тебя любила», то, звичайно ж, її виконуватиме жінка.
– Для жінок писати важче?
– Не знаю. (Задумався. – Авт.) Я ж однаково розумію, чого жінка від тебе чекає, що вона хоче почути. Усі ті фрази, які потрапляють у пісню, беру з життя. І думки – це чиїсь думки. Це як художник малює з натури, так само й поет відображає реальність. Він набирає вражень та емоцій, і потім з них створює пісню. Про це я довго розказував би.
– А для Аліни Гросу, певно, потрібно писати по-особливому? Адже вона ще не доросла, але вже не дитина.
– У неї кілька моїх пісень – «Хочу шалить», «Деды Морозы», «Беспредел». Спеціально для Аліни я писав, здається, тільки про Дідів Морозів. Коли пишу дитячу пісню, сповна усвідомлюю межі, які мають бути, підбираю слова, якими може розмовляти дитина, використовую дитячі образи, мовні звороти та зачіпаю дитяче коло інтересів. Коли ж пишеш для дорослого, то таких обмежень менше. Так само є різниця, коли пишеш пісні взагалі, а коли комусь конкретному. Для таких артистів, як Світлана Лобода чи Тіна Кароль, потрібно вибирати простіші слова – на зразок «мужчина-капучино». Якщо у їхні пісні вставити «квінтесенція», «корегуляція» чи «субординація», то слухач їм не повірить.
А пісню «Беспредел», яку виконує Аліна Гросу, писав давно й теж, здається, ні для кого. Ця пісня сподобалася продюсерам співачки, і її забрали. Проте мусили чекати, коли Аліна підросте: їй тоді було 10 років. Та і я дуже протестував, тому що тематика пісні доросла. Там є фрази типу «глазки сексапильные». А що може знати про це десятилітня дитина?!
«ЖІНКА – МІЙ ЛАКМУСОВИЙ ПАПІРЕЦЬ»
– Коли пишеш текст, відчуваєш, стане він хітом чи ні?
– Інколи. Надто коли пишу музику на вже готовий текст. Ті римовані рядки починаю співати, вишуковую хітовий мелодійний зворот і розумію, що ця мелодія працюватиме. Тоді приходжу до дружини і наспівую їй. Вона у мене і фокус-група, і індикатор, і лакмусовий папірець. Коли каже: «М’ясо!», то буде хіт. Якщо їй не дуже подобається, то зізнається відверто, не шкодує мене. Проте є ситуації, які від мене не залежать. Артист може купити хорошу, з хітовим потенціалом пісню, але погано її записати. Або гарно записати, але не мати грошей, щоб крутити її на телеканалах.
– Тобі не образливо, що, коли пісня стає хітом, усі знають лише її виконавця, а ім’я автора, як правило, залишається в тіні?
– Звичайно, трохи шкода, але якоїсь загостреної образи не маю. Уже звик до такого. Нарікати на артиста, що він не повідомляє автора пісні, можна до без кінця. Але в цьому немає сенсу. Можна було б кліпи титрувати, але наші канали роблять кальку з західних, а там це не заведено. Було б приємно, якби мене згадували. Та й корисно... Але боротися з системою заради цього зараз не готовий.

Вікторія ДІДОСЮК