Я не поділяю того пафосу, з яким дуже часто говорять про весну: весь цей символізм з усіма епітетами доволі солодкавий, щоб не сказати нудотний. Але й образ «немудрої пори» з весною, як щось само собою зрозуміле, не в’яжеться. Хоча, без сумніву, це достатньо легковажна пора року, аби заслужити репутацію немудрої. Щось колись я писав про це. Зараз підгляну. «Бруньки ростуть, як перса у дівчаток. Ще сніг в очах, та вже весна у голосі. Весніє світ, світ має форму колеса. Там, де кінець йому, отам йому й початок. На лови вийшов князь, регочеться над світом. На олтарі весни кладуть дівчата цноту. Птахи-прочани натхненно палять ноти. Незаймана весна – уже вагітна літом». Прозою у народі все це виражають, не розтікаючись мислію по древу, значно стисліше і ваговитіше: пора така, що тріска на тріску лізе. Найяскравіше та найголосніше цю тезу озвучують березневі коти. До речі, в ту пору, коли я більш уважно відстежував зміни пір року і вбачав між ними суттєву різницю саме на емоційному рівні, весна для мене розпочиналася не з котячого лементування, а з вербових котиків. Я був романтиком.
Весна – пора перемін: звірі линяють, люди міняють форму одягу. Уже з дошкільного віку зміні зимового пальта на весняне (казали «плащ») надавали великої ваги. У героях ходив той, хто відкривав сезон. Як прикро було, якою ганебною видавалася ситуація, коли мало не всі діти розгулювали в плащах, а тобі доводилося паритися (у прямому й переносному значенні) в грубому, незграбному, остогидлому й розпроклятому зимовому пальті, позаяк, на думку мами, ще недостатньо потепліло.
З четвертого класу головною ознакою весни стало 8 Березня. До цього дня треба було випросити у мами грошей: усім класом скидалися, щоб привітати керівничку, а хлопці окремо – на подарунки дівчатам. Окрім цього, була мета – зібрати хоча б невеличку суму на подарунок для мами (деякі «дурнички» вона дотепер зберігає). З кишенькових грошей я відкласти не міг, бо до дев’ятого класу дуже рідко їх отримував, фінансові надходження мені забезпечували дві статті: пляшки та курячі яйця, що їх здавав до крамниці, яка в нас звалася кооперативою, але кури о цій порі ще майже не несуться, а погода не сприяє розпиванню спиртного на лоні природи. Так що весна для мене розпочиналася з фінансової кризи.
Символом весни може бути береза. Її кора нагадує брудні марлеві пов’язки. Була дурна мода (як у дітей, так і в дорослих) різати березі вени, аби наточити соку. Як у пісні: «И Родина щедро поила меня березовым соком...» Ми мали таку Родіну, що й кров’ю могла напоїти. Але якщо люди несуть ту кару, на яку, можливо, за якимсь латентним рахунком і заслуговують, то берези страждають безвинно. Я знаю, що таке спрага, надто коли поранений. Я був поранений. Звичайний життєвий досвід, фрагмент із біографії. Незвичайний лише тим, що часом мені здається: я був березою. У мене навіть шрам зостався. Але був тільки одну мить. А вони (забинтовані дерева) – усе життя.
Прихід весни давав знати, що розпочинається робота. Як тільки сходив сніг, з-під нього вилазили величезні поклади сміття, якого взимку не помічали, та й восени його, здається, не було. Весна розпочиналася з прибирання території. Марудна робота. Надто коли це територія країни, де смітять усі, а винувата й відповідає весна – «немудра пора».


Василь Слапчук