Ми знаємо його як дотепного і часто екстравагантного телеведучого. Утім віднедавна Ілля Ноябрьов знайшов себе ще й у кіно. Знявшись у мелодрамі «Тобі, справжньому», комедії «Між першою і другою», Ілля Якович вирішив утілити в життя дитячу мрію – стати режисером. Відтак завершив роботу над повнометражним художнім фільмом «Хроніки утопленика», де вперше постав одразу в трьох іпостасях: як автор сценарію, режисер і продюсер. Крім цього, видав книжку власних сценаріїв «Тринадцять місяців» і наразі працює над створенням інших кінострічок, ба навіть серіалу…
«НАШЕ ЖИТТЯ – БОРОТЬБА З НУДЬГОЮ…»
– Ілле, ми звикли до Ноябрьова як до неперевершеного конферансьє… За величезною кількістю телепередач пам’ятають тебе й глядачі…
– Я й сам нещодавно задумався: скільки ж передач створив на телебаченні? 1996-го – «Я – пам’ятник собі», що проіснувала майже шість років…
– Це був твій дебют як ведучого…
– …і тележурналіста. Усе придумавши, розумів, що сам не впораюся, бо не знав, приміром, як влучно спитати, як надати питанню гостроти... Тож перші три місяці мені допомагав відомий у Росії Матвій Ганапольський. Відтак, чого ніколи не забуду, я захопився і вирішив утілити в життя кричущу ідею, себто гру, яку називали то «Корова», то «Морда», а в результаті – «Показуха», що теж протрималася понад два роки. А потім з’являлися «Золотий гусак», ток-шоу «Афера», «Я все про вас знаю», «Гра у класики»…
– А як народжувалися ці ідеї?
– Я ж Стрілець! У мене мільйон ідей, які хочеться втілити у життя. Бо якщо ні, то починається сверблячка, я не сплю, кудись біжу... Хочеться творити нове, і зупинити мене годі… Живу в завтрашньому дні...
– То, може, й за режисуру взявся за таких обставин? Чи знімати кіно – це твоя давня мрія?
– Так, це було мрією дитинства, тільки от дістатися до неї ніяк не міг... Перше, що я вподобав, – малювання. Але я виписався й більше до цього не повертався. Потім була естрада, театр...
– Відомо, що фільм «Хроніки утопленика» справив дуже велике враження. Кажуть, під час перегляду не зміг стримати сліз і знаменитий радянський мультиплікатор Давид Черкаський… Який жанр цієї стрічки?
– Драма... Бо що таке наше життя? Боротьба з нудьгою… Це історія простої людини. До речі, у картині є переплетіння з класикою, із «Живим трупом» Льва Толстого. Наш герой читає цю книжку й розуміє, що вона про нього, відтак постійно звіряє власне життя із життям Феді Протасова, намагаючись переграти долю...
– Дивно, адже ти людина весела, а от сценарії мають трохи інший відтінок…
– Річ у тім, що я виріс у Києві, на Подолі. Народитися тут і не стати чи не бути людиною веселою – неможливо. Я жив у комуналці, наш двір був інтернаціональний… Недавно ми згадували дитинство з Бистряковим, навіть надумали написати книжку про Поділ, у ній згадати смішні історії, що з нами траплялися...
– А хто у фільмі в головній ролі?
– Головний персонаж Гоша Куценко. А ще грають Євгеній Гришковець, Марія Миронова, Володимир Шевельков, Світлана Немоляєва, старший Лазарев, Людмила Полякова, українські актори Валера Чегляєв, Володя Іваненко.
СТВОРЕННЯ КІНО, ЯК І СПЕКТАКЛЮ, – СЕКТАНТСТВО
– Ілле, а як поживає старша донька Антоніна, що її завше бачили у твоїх передачах? Онуками ще не потішила?
– Вона вже доросла, їй двадцять п’ять. Я ніколи не втручався у її життя, не докладав жодних зусиль, аби здобула освіту. Якось донька прийшла й сказала, що вступила до університету Поплавського, на що почула: «Вітаю, ти у школі була нездарою і неуком, тепер іще додаси…» На цьому припинилися наші розмови… Але насправді я горджуся нею, бо вона добрий режисер-постановник масових видовищ, а ще теж зацікавилася кіно, написала чудовий сценарій, обдзвонила пів-Москви, знайшла хорошого оператора, художника-постановника. І ці люди зважають на її думку…
– Нині в Україні з’являється багато нових режисерів, які хочуть самоствердитися... На твою думку, це професія зрілої людини?
– Гадаю, так. На мій дебют по-всякому дивилися. Мовляв, навіщо тобі це, ти ж людина матьора, відома, маєш становище. А тут поприїжджають московські зірки, уявляєш, як на тебе дивитимуться? Але я кажу, що створення кіно, як і спектаклю, – це сектантство, себто або я їх умовлю й зможу заразити цією ідеєю, або нічого не вийде. Хоч ким би я був…
– Але ж ти маєш неабиякий талант…
– Треба мати житейський досвід, а найголовніше – нічого не вигадувати, бо все у житті вже бачено.
– Чи не плануєш зняти українські фільми?
– Насправді я вже три роки ходжу по інстанціях з нашим кіно: ще п’ять років тому написав сценарій комедії за класичними п’єсами «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» і «Сто тисяч». Ходимо, шукаємо гроші, але ніхто, нічого й ніколи…
– А що цікавить світовий кінематограф?
– Є такий жанр, як мейнстрим, оповідальна кіноісторія. Важливо те, що кінематограф не має кордонів, тож якби виділили якісь гроші, то про Україну поз’їжджалися б знімати і росіяни, й англійці…
– Ілле, а чи зміг би ти взяти участь у провокаційній телепередачі?
– Я не святенник й не пуританин. І хоч не епатажний, але й не вельми сором’язливий... Утім дорожу особистим життям, тож у програму такої тематики не пішов би.
– А чи є щось, що змусило б тебе повернутися на телебачення?
– Хіба вести гостьове шоу «Я – пам’ятник собі». Інше мене вже не цікавить...
– Ну, собі пам’ятника ти вже збудував...
– (Сміється). Я вас прошу...
– А чого тебе навчило життя?
– Найголовніше, що, до речі, зрозумів нещодавно, – не брехати. Раніше я називав це фантазувати, утім збагнув, що то дорога в нікуди. От навчитися казати правду, насамперед собі самому, й не вішати локшини на вуха іншим, – то дуже висока людська якість…
– І насамкінець. Чого чекаєш від долі?..
– Чудова фраза, що її часто цитую: «Хочете насмішити Бога, розкажіть про плани на завтра». Я не кажу, що нічого не чекаю, втім живу кожним днем, бо вважаю: жити треба маленькими радощами…


Сід-інфо
Ілля Ноябрьов народився у Києві 1947 року. Закінчив Київське естрадно-циркове училище. Об’їздив увесь СРСР як конферансьє. 1996-го прийшов на телебачення, за одинадцять років був автором і ведучим багатьох телепроектів, працював у театрах Києва, Одеси, обіймав посаду генерального продюсера каналу «ТЕТ». 2007 року серйозно взявся за кіно. Нині Ілля Якович поєднує роботу сценариста, режисера й продюсера.


Жанна Куява