Мушу сказати, що запропонована тема заскочила мене. Не в розумінні моєї неготовності просторікувати на інтимні теми. Кажучи науковою мовою, проблему означено цілком коректно. Питання ніби й не випало зі сфери моїх інтересів, однак і не належить до тих, що потребують негайного розв’язання. Неминуче доведеться вдаватися або до спогадів, що накладаються на теорію, або до теорії, що випливає зі спогадів (цебто практики), – без логічного узагальнення досвіду не обійтися. Хоча можна вести мову й на рівні припущень, висловлюючи міркування, що не ґрунтуються на конкретних положеннях.

Я, наприклад, не знаю всього переліку технік поцілунку, але якщо є десять способів харакірі, то прийомів цілування мало би бути значно більше, оскільки цілуватися набагато приємніше, а головне корисніше для здоров’я, ніж різати собі живота. Безперечно, має значення не тільки те, як цілуєшся (коли гострота вражень залежить від особливостей поцілунку), але й із ким (коли поцілунок виявляє квінтесенцію всіх почуттів, які викликає об’єкт вашої пристрасті). І ще один аспект – аспект пам’яті. Забути можна все, забуваються дивовижні речі. Навіть ті, які були визначальними, поворотними, життєво важливими. Здебільшого це нормально. Оперативна людська пам’ять не має захаращуватися всяким баластом. Усе, що надміру вкорінюється у пам’ять, з часом неминуче проростає якоюсь фобією, де нав’язливий стан пов’язаний не зі страхом, а з відголоском тієї прекрасної миті, яка позначилася на душевній організації людини, мов травма. Багато залежить від особливостей психіки, від життєвої реалізованості. Бо якщо вам на думку безперестанку спадає якийсь поцілунок із минулого, то у вас проблеми в теперішньому часі: або вам ні з ким цілуватися, або ви не маєте від цього втіхи. Виправданням чи поясненням того, що пам’ять заклинило на такій малозначущій дії, як зіткнення ротів, дотик губ, рухи язика, може бути хіба та обставина, що цілуватися у минулому вам довелося з Юдою, коброю або Леонідом Іллічем Брежнєвим.

Щоб поцілунок запам’ятався, він сам мусить бути особливим або ж відбуватися за якихось виняткових обставин. І щоб це трапилося один-єдиний раз. Бо все, що повторюється, хай яким вражаючим воно буде, починає втрачати гостроту, набуває ознак буденності, і якщо й лишається в пам’яті, то вже у вигляді статистики, яку ви ведете в бухгалтерській книзі своєї голови.

Звичайно ж, велику роль відіграють вік, життєвий досвід, пріоритети, душевна структура. Вважається, що незабутнім є перший досвід. Не знаю. Вперше по-справжньому я цілувався з дівчинкою в доволі ранньому віці, між п’ятим і шостим класом. Її звали Любою, вона приїхала на літні канікули до родичів зі Львова. Жила по сусідству з хлопцями, з якими я товаришував. Ми, троє друзів, виявляли до неї знаки уваги. Люба чомусь обрала мене. Вона приїхала з великого міста, була на рік старшою і явно перевершувала мене у справах кохання. Ми провели з нею багато вечорів завдяки довірі чи безвідповідальності дорослих, які не обмежували нашої свободи й темної пори доби. Звичайно, я пам’ятаю свій перший незграбний поцілунок і той перший справжній, коли вже навчився, але жоден із них не став для мене незабутнім. Так-так, щось не дуже чітке, а тому додумане, завершене уявою, як обличчя дівчинки при місячному сяйві. Найвиразніше мені пам’ятається місяць.


Василь СЛАПЧУК