…Тривалий час у стрибках із жердиною домінували американці. Але 13 липня 1985 року в Парижі планку на висоті 6 метрів підкорив українець Сергій Бубка. Відтоді й розпочалася багатолітня тріумфальна хода спортсмена: 35 світових рекордів! Мало того, його абсолютний результат – 6 метрів 15 сантиметрів – і досі називають фантастичним.
Цього чоловіка неодноразово величали ...богом, бо те, що йому вдалося втілити у життя, донині не під силу жодному спортсменові світу. Сергій Назарович розповів СіДу про власний шлях до успіху.

«ПРОГРАВАТИ Я НЕ ЗВИК…»
– Сергію Назаровичу, фахівці вважали шестиметрову висоту неприступною фортецею впродовж багатьох років. Вас називали підкорювачем спортивного космосу, порівнювали з Гагаріним, мовляв, не стрибнув, а полетів поза хмари… Скажіть, а ви часом не боялися висоти?
– Завжди боявся! Я ж людина, як і ви… Малим хлопчиком на висоту планки намагався не дивитися – через страх та комплекси. Тому просто навчився технічно виконувати стрибок, контролювати його…
– А чи траплялося, що під час змагань жердина ламалася?
– Звісно. І не раз… Але коли падав, то виконував сальто. І мої приземлення закінчувалися щасливо. Хоча якось я таки випав за сектор й добряче вдарився… А через сім років, коли мені робили операцію, в ступні, у суглобі, знайшли частину кістки, що відкололася... Я не знав і багато літ з цим виступав…
– Певно, є у цьому виді спорту головне правило?
– Ніколи не випускати жердини з рук... Колись я втрапив у страшну історію, і якби відступив од цього правила, то, мабуть, не вижив би…
– Що ж трапилося?
– То було на змаганнях у Москві. Коли стрибнув, жердина зіскочила з місця, вперлась у мат і почала гнутися під моєю вагою. Відтак скрутилася в бублик й викинула мене на доріжку. Я втримався… Зовні це виглядає просто, але міг би тоді вбитися… Приземлившись, узяв іншу жердину і пішов стрибати… Програвати я не звик...
– Скажіть, а тепер вам не кортить стрибнути у височінь?
– Ні. Коли ухвалюю якісь рішення, то раз і назавжди. Поняття «повертатися» для мене не існує...
– Гадаю, повернутися, приміром, у дитинство погодитеся… Де саме починали свою кар’єру?
– Я народився на Луганщині, у спорті з десяти років. Віддавав усіляким його видам весь вільний час… Щоправда, коли вперше узяв до рук жердину, то навіть уявлення не мав, як виконують стрибки... То мій товариш, з яким жили на одній вулиці, переконав тренера взяти й мене до групи стрибунів… Відтоді спорт став моїм життям...

«У ПЕКІНІ БУДУТЬ НЕ НАЙКРАЩІ РЕЗУЛЬТАТИ…»
– Сергію Назаровичу, ми завше насолоджуємося Олімпіадою з телеекранів і мало знаємо про те, скільки сил доводиться докладати спортсменам, аби гідно представити країну… Як ви можете їм нині допомогти?
– Передусім Національний олімпійський комітет організовує переїзди, перельоти, проживання спортсменів… До того ж щомісяця виплачуємо чималі грошові допомоги. Приміром, загалом торік виділили близько десяти мільйонів гривень, а цьогоріч лише на підготовку – п’ять мільйонів… Днями завершилася акція «Олімпійська книга» – ми подарували 110 тисяч примірників п’яти різних видань українським садочкам, бібліотекам, коледжам, школам, аби там популяризували олімпійський рух та здоровий спосіб життя. Нині ми працюємо з Міністерством освіти та науки над тим, щоб увести спеціальний курс до навчальних програм...
– Як гадаєте, що треба спортсменові під час змагань, аби перемогти?
– Здоровий мікроклімат, щоб панував спокій. Адже це божевільний стрес… І якнайменше говорити про якісь обов’язкові перемоги, медалі – тиснути на спортсменів не треба… До речі, 27 липня ми влаштуємо їм проводи…
– Ви вже робили якісь прогнози на виступи українців?
– Радше аналізували... За рік до Афінських олімпійських ігор на чемпіонатах світу ми завоювали 27 медалей. За рік до Пекінських – 15, з яких була лише одна золота… Тож цьогорічний результат буде не з найкращих…
– Скажіть, а ваші тренери вам прогнозували золоті медалі?
– Щось прогнозували, до чогось я сам дострибував… Але якщо згадати, приміром, Олімпіаду-1984, то тоді був бойкот і я на них не потрапив… 1988-го виграв, а от 1992 року, попри перемоги на усіх світових змаганнях, програв… Тоді мені хотілося повернутися ще й зі світовим рекордом, але, мабуть, перегорів, бо дуже вже прагнув бути першим...
– Утім ваш рекорд так ніхто й не повторив... До речі, як було відомо, ви стрибали ще й з чималим запасом, себто могли б подолати шість метрів і зо двадцять сантиметрів...
– І як тоді психологічно почувався б? Хіба якби таємно планку підняли вище й мені про це не сказали…
– Сергію Назаровичу, чи можемо мріяти, що й в Україні колись пройдуть Олімпійські ігри?
– Мріяти можемо, але втілити у життя цю мрію вкрай важко. Ймовірніше влаштувати юнацькі олімпійські ігри, на що потрібні менші кошти…
– І насамкінець… чого вас навчило життя?
– Боротися, перемагати й долати власні слабкості...

СіД-інфо
Сергій Назарович Бубка, народився 4 грудня 1963 року в Луганську. Чемпіон Європи і світу, багаторазовий світовий рекордсмен, олімпійський чемпіон. Заслужений майстер спорту, кандидат педагогічних наук, Герой України.
У стрибки із жердиною прийшов 1974-го. 35-разовий рекордсмен світу. Сімнадцять разів встановлював рекорди на літніх змаганнях (востаннє – 1994 року в місті Сестриєрі, 6,14 м). У залах долав планку на рекордній висоті 18 разів (востаннє – 1993 року в Донецьку, 6,15 м)
Має вищу освіту (Київський інститут фізичної культури). У 2001-му захистив кандидатську дисертацію «Формування індивідуальних здібностей студентів у процесі фізичного виховання».
Тричі його визнавали найкращим спортсменом світу.
Крім спортивної, Бубці вдалося зробити й кар’єру політичну (народний депутат у 2002–2006 рр.).
23 червня 2005-го став президентом Національного олімпійського комітету (НОК) України.
Член виконкому Міжнародного олімпійського комітету з 2000 року.


Жанна КУЯВА