Я трудоголік, відпочивати не вмію. Точніше, вмію, але для мене відпочинок – це коли вашого покірного слугу кілька днів ніхто нічим не вантажить, дає виспатися, подивитися бойовик по телевізору, сходити в кіно та почитати книжку. Причому відпочивальник, тобто я, знає: два-три дні ледарювання жодним чином не позначаться на його роботі. За таких умов апологет трудового героїзму може відновитися протягом справді двох-трьох днів.
Чого чекати від більш тривалого відпочинку, надто якщо це родинний відпочинок, я не уявляв.
Море не розчарує того, хто романтикою морських просторів не був зачарований. Подумаєш, багато води! До речі, гори так само. Подумаєш, високий пагорб! Ну, пірнеш ти в море, намагаючись розтрусити міський жирок і потім, на березі, активно наповнюватимеш легені морським йодованим повітрям. Ну, видерешся на гору з тією самою метою – набрати повні груди чистого повітря, прочистити легені, покричати або навіть попісяти з верхотури, довівши самому собі, що людина – Цар Гори. Але ж тиждень, два чи навіть місяць на морі або в горах не порятує ваші легені й життя не додасть. Ви спакуєте сумки, згорнете наплічники – і назад, у суєту екологічно небезпечних міст.
Варто потім проїхати маршруткою – і все, про відпочинкові морські або гірські враження забудеш. Щоб зберегти відчуття казки, треба продати міську нерухомість і переїхати ближче до моря чи в гірське село. Правда, тут ви наштовхнетеся на іншу реальність: працювати все одно доведеться. І в потенційно курортній зоні знайти постійну роботу складнувато. Вас почне втомлювати море. Ви вже не зможете без роздратування дивитися з вікна на бескиди. Ось вам перше розчарування: відпочивати в горах чи біля моря можна, проте вічним відпочинок зробити собі ви не зможете, навіть оселившись тут. А коли так, то, дихаючи здоровим повітрям, ви однаково з сумом думаєте про повернення до робочого ритму життя.
Тепер зосередимося на згаданому вже родинному відпочинку. Якщо виїхати на пляж чи гірську турбазу самому, є небезпека запити й остаточно підірвати здоров’я, потрібне для трудових подвигів. Взяти з собою родину – поставити хрест на відпочинку як процесі. Вдома я ще можу закликати всіх до порядку. Мовляв, тато (чоловік) тяжко працює і хоче трошки полежати. Тому як мінімум дайте йому поспати, як максимум – дайте спокій хоча б на кілька годин. На курорті про толерантність родини забудьте. Ви ж там не працюєте, і в цьому – ваша ахіллесова п’ята. Жінка хоче повалятися на пісочку, дитина лізе у воду, а я нібито відпочиваю, але мушу пантрувати дитину, аби не запливла далеко, і мазати кремом жінку, аби та не спеклася на сонці. Ввечері тебе тягнуть гуляти, і закосити не вдасться: адже ти відпочиваєш, а прогулянка вечірньою набережною з заходом у ресторанчик – елемент відпочинку.
Цікаво, що повноцінний робочий тиждень дає більше можливостей виспатися, аніж тиждень на курорті. Бо там чоловік змушений прокидатися раніше за всіх і годину будити свою родину, аби всі встигли на сніданок, вартість якого входить до туристичної путівки і який годі винести з ресторану в готельний номер. Ось вам друге розчарування: будь-який відпочинок накладає більшу відповідальність, ніж серйозна робота. Бо з роботою можна завжди домовитись, а з родиною на відпочинку – зась. Відпочивай, тобі сказали!
Тому, згадуючи відпустку, мов термін покарання, я вдома у робочий тиждень із нетерпінням чекаю звичайної суботи.

Андрій Кокотюха