Я намагаюся вибудовувати життя так, щоб не переживати розчарувань. Йдеться не тільки про жінок. Це моя глобальна раціональна налаштованість. Утім, либонь, мені було б важко давати цьому раду, якби Господь не наділив мене даром гнучкого, мобільного і безтравматичного сприйняття світу. Мені це не коштує зусиль, це не моя заслуга. Я без розчарувань виходив із ситуацій, що ламали моє життя. Лише раз трапився збій. Ні, це була не жінка. Однак жіночого роду. Моє єдине (але дуже велике!) розчарування – Помаранчева революція. У якусь річницю тих знаменних подій Олега Скрипку запитали, як він оцінює постреволюційну ситуацію, і той відповів, що з подібного приводу розчаровуються лише дурні. Мовляв, ні на що хороше й не сподівався. Стосовно мене, то я виявив себе дурнем. Треба сказати, що і не каюся. Класична роль. Але це вже зовсім інша тема.
Кільканадцять років тому, коли в інтерв’ю у мене поцікавилися, що люблю, відповів: «Книжки й жінок». Причому жінок я любив так само масово, як і книжки. Не в тому сенсі, що ганявся за кількістю, у мене не було тієї єдиної жінки, яка заступила б собою інших – у цьому була причина. Тепер я люблю тільки книжки. Це не означає, що розчарувався у жінках. Вони варті любові, однак для мене це вже не є темою обговорення. Відбулося переміщення зі сфери зовнішньої у внутрішню, закриту. Але не внаслідок вольового рішення. Змінилася система цінностей. До цього треба було прийти, визріти. Чи справді я любив жінок? Чи не була ця всеїдність гастрономією? Ми любимо вареники, а не якогось конкретного вареника, картоплю, а не вибрану картоплину... Любити можна лише жінку. Все інше – угамовування пристрастей.
У жінках я не розчаровувався, оскільки не мав до них вимог (як висловився один мій знайомий, за це вони тебе й люблять). Сприймав їх такими, якими вони були. Розчаруванню передує зачарування. Це вплив із зовні, дія на поневолення. Зачарований чоловік – підвладний. Мною керувала не зовнішня спонука, а внутрішня потреба. Моя залежність виявлялася доволі м’яко, оскільки залежав я від усього жіночого роду, але не від конкретної особини. Зрозуміло, що стосунки не були одноманітними, мали початок і кінець, мінялося почуття, ставлення. Проте завжди це був закономірний процес. Рух хвилі. Спочатку вона підносить тебе вгору, потім кидає долу. Неможливо закріпитися на вершині.
Хоч якими драматичними були мої стосунки з окремими жінками, ніколи не йшлося про зачарування та розчарування. Для цього знаходилися інші назви. Жінку або любиш, або ні. Якщо вона тобі байдужа, у ній не розчаруєшся за жодних обставин. А якщо ти її любиш, то хай що вона вчинить, хай у якому непривабливому світлі відкриється, ти її і далі любиш, тільки більше мучишся.
Стосунки чоловіка з жінкою – це процес. Нема нічого статичного, застиглого. Якщо жінка не відповідає твоїм уявленням, то змінюй їх. Можна й жінку, але уявлення неодмінно. Не вигадуй жінку, прийми її такою, як є. Можливо, у тебе будуть підстави для невдоволення, але не буде причин для розчарувань.

Василь Слапчук