...Чоловічий погляд на цивілізоване розлучення

І чому чоловіки розвиваються не завжди в тому напрямку, як би того хотілося жінкам?

Я теж про це іноді думаю... І якщо науково-технічний прогрес росте зі швидкістю ракової пухлини, то цього аж ніяк не скажеш про свідомість... Бо і вона, і процеси, що з нею пов’язані, змінюються зовсім іншими темпами, їх навіть не можна порівняти з черепашачими перегонами, бо ці тваринки у мільйон разів спритніші! Та все ж успіхи, мушу запевнити, є! От взяти б для прикладу питання розлучення по-сучасному. Як повестися цивілізовано й лишити «поле бою» з якомога меншими втратами?

СОЮЗ... НЕПОРУШНИЙ?
Коли кожен із подружжя не може відповісти на запитання «Чи, власне, цього я очікував від сімейного життя?», варто подумати про недоречність існування такого нестабільного союзу. Так буде краще для всіх без винятку. Навіть дитині до снаги пояснити, що саме такий крок може значно поліпшити життя членів сім’ї, хай як дивно це не звучало б. Навряд чи хто заперечуватиме, що поганий мир кращий за хорошу війну.
А ще часто спадає на думку, що жодне рівноправне спілкування неможливе без доброзичливості один до одного, толерантності, терпимості. Колишнє подружжя, приміром, аж ніяк не обов’язково має поливати одне одного помиями та змагатись у народній розвазі: хто швидше замовить кілера для дорогоцінної екс-половини. Виявляється, що, попри непорозуміння між собою, і мама, і тато однаково сильно люблять своє чадо. Навіть це чадо, хоч і розривається між двома найближчими людьми, і те починає розуміти, що для всезагального блага хай матуся з татусем ліпше живуть окремо!
Бо коли менше нагнітаються нижчі шари повітряного океану й атмосфера не забруднюється шкідливими викидами негативних емоцій (роздратування, гнів, ненависть), тоді з’являється взаєморозуміння. Тоді вони хоч і не можуть говорити про любов одне до одного, але таки годні спілкуватися ЯК БАТЬКИ СПІЛЬНОЇ ДИТИНИ. І тут головне – ПІДТРИМАТИ рівень спілкування задля подолання тих багатьох незручностей, що постійно виникатимуть доти, доки офіційний статус іще не визначений.
Отже, коли обидві колись половинки одного шлюбного цілого вирішили, що разом жити несила, варто якнайшвидше починати офіційну реєстрацію розлучення.

РОЗЛУЧЕННЯ – ЯК ІНТИМ
На мій погляд, розлучення – то інтимна справа двох людей. І тільки їм вирішувати без зайвого галасу, чи жити разом як подружжю, чи окремо, але все ж як родичам (за умови, що мають діток). Такі питання треба розв’язувати у вузькому колі, без втручання численних родичів. Бо хоч останніх і задіюють часто як статистів, але іноді вони воліють перебрати на себе головні ролі, явно переграючи. Тоді проста сімейна драма може роздутися до розмірів вселенської трагедії. А це змусить й так достатньо знервованих «супругів» смикатися вдесятеро сильніше. Тоді перед очі хоч і не чужих, і достатньо небайдужих людей, вихлюпнуться всі найнеприємніші таємниці «мадридського двору».
Через такі перипетії і так нелегкий шлях до життя нарізно може збагатитися непотрібними бар’єрами й подовжитись ще на півроку...
Як на мене, то найскладнішим питанням у цій справі буде потреба м’яко ПІДВЕСТИ ДИТИНУ до розуміння того, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З БАТЬКАМИ. Бо хай як мало років не було б малюкові, вважаю за потрібне дуже поступово і плавно привчати його до думки, що в мами з татом складаються НОВІ СТОСУНКИ, від яких у жодному разі не постраджають анінайменші інтереси дитини. Власне, цими інтересами й варто керуватися передовсім, коли йдеться про такий непростий крок, як розлучення.

ПОГАНИЙ ЧОЛОВІК, АЛЕ... ЧУДОВИЙ ТАТО?
І чому, цікаво, після розлучення все одно так хочеться насолити колишній (колишньому), що кращого способу, ніж спекульнути дитиною, ніхто й не вигадає. Справді, іноді жахає, як жінка не дозволяє колишньому чоловікові бачитися з сином чи донькою тільки через власні дурнуваті амбіції: «Кинув мене, скатіна, от і будеш тепер мати горе – не пущу до дитини».
Але ж «поганий» чоловік цілком може виявитися чудовим люблячим батьком! Окрім того, під час таких «забав» дитинка отримує психологічну травму, що даватиметься взнаки ще багато років. Такі негативні моменти напевне вплинуть на сімейну ситуацію вже у дорослому віці. І хто й коли виміряв біль батька, який не може спілкуватися з улюбленою малечою через стервозність колишньої любові? Часто через це чоловіки стають на злочинну дорогу...
У процесу розірвання сімейних стосунків має бути девіз! Щось на кшталт «Здоровий глузд – спокійне розлучення». Адже вкупі з тією ж логікою це дозволяє чітко поставити правильне запитання: а яке майбутнє чекає на колишню родину? І отримати обом сторонам доволі чіткі відповіді.
Згоден, поговорити спокійно, коли досі сімейні негаразди окроплювалися надмірно забарвленим негативом, – непросто. Звичайно, для задоволення власних потреб у театралізації життя можна побити десяток-другий тарілок. Ба навіть вискочити на балкон і привселюдно покричати навздогін остогидлій половині всілякі нехороші слова, демонструючи власну нещасність та пригніченість через сам факт одруження. Щось на зразок: «Як?! Ну як можна було взагалі вийти заміж за такого ідіота?!» Але такі методи тільки заженуть у глухий кут і без того непросту ситуацію.
Отже, при певних зусиллях обох сторін, зацікавлених в якомога безболіснішому розставанні, коли жодні позитивні почуття більше не гріють душу, можна досягти хороших результатів. Доволі просто доброзичливо налаштуватися одне на одного.
Єдине тільки не дає спокою: і навіщо суспільству втручатись у процеси, що відбуваються у величезній кількості сімей?


Зенон БАМ