Кажуть, чого хоче жінка, того хоче Бог. Якщо жінка зациклилася (утім циклічність передбачає проміжки послаблення з регулярним поверненням до проблеми; коли ж ідеться про ґендерні питання, доречніше буде вжити слово «заклинилася») на фемінізмі, то, будьте певні, робить вона це не з добра-дива і, звичайно ж, не без санкції. Якщо Оксана Забужко запевняє, що «дотепер в Україні не було зроблено жодної спроби проаналізувати травму нашої колоніальної історії в ґендерному аспекті», то так воно і є. Маю на увазі не брак спроб аналізу, а наявність травми. В нас усе так: йшов, спіткнувся, впав, отямився – у гіпсі.
Наскільки жінці комфортно у цьому світі, правдиво здатна відповісти лише вона сама – жінка. Принагідно зауважимо: у чоловічому світі. Ромен Гарі висловився дещо радикальніше, але про це трохи далі. На думку Гарі, християнство не знайшло свого покликання й не стало дійсністю, тому що поширювалося й насаджувалося руками, кулаками і шпагами чоловіків, хрестовими походами, інквізицією, «чистою й жорстокою» непримиренністю; тому що воно не зуміло й не захотіло визнати і втілити свою головну жіночу сутність. «Адже неспроста слово «баба», коли говорять про чоловіка, стало образою, – розмірковує письменник. – Жінок систематично відтісняли від духовної влади, від «керівництва душами», від конструювання душ. Лайно, в якому ми всі купаємося, – це чоловіче лайно». Ромен Гарі достатньо яскраво та образно змалював обставини, що стали причиною появи фемінізму.
Звичайно ж, я, яко чоловік, звик до певних зручностей, які мені забезпечує жінка, але, попри це, далекий від думки, що жінка не має ступати далі за те місце, яке їй відміряв за якимись архаїчними мірками допотопний чоловік. Я готовий до змін, навіть якщо вони будуть пов’язані з побутовим (та й не тільки) дискомфортом, який неодмінно виникне, позаяк добробут кожного чоловіка тримається на трьох китах, яких одноосібно втілює у собі жінка. Чому я мав би стати за чоловіків, які опираються всебічному жіночому розвою, коли люблю (а отже, і підтримую) жінок. Але люблю я їх доти, доки вони не уподібнюються чоловікам. А в крайніх виявах фемінізму саме це й відбувається. Звідціля і деякий скепсис та іронія цих нотаток.
Вертаючись до думки Ромена Гарі, напрошується така ось дефініція: «Фемінізм – це коли жінки домагаються, аби всі плавали у жіночому лайні». Замість порушити традицію цих купань, замінивши їх, скажімо, валянням у трояндових пелюстках. У Довлатова є цікава історійка: «Балакаємо ми з Пановой: «Звичайно, – кажу, – я проти антисемітизму. Але ключові посади в російській державі мають право обіймати російські люди». – «Те, що ви говорите, – це і є антисемітизм, – сказала Панова. – Ключові посади в російській державі мають право обіймати ДОСТОЙНІ люди». Що зміниться (окрім ґендерної картини), коли ми розбавимо недолугих чоловіків, що позасідали в уряді, якоюсь кількістю таких самих недолугих жінок? Я за те, щоб жінки могли обіймати місця, на які заслуговують, яких вони достойні. Навіть якщо усім чоловікам заради цього (унаслідок) доведеться забратися геть із зручних насиджених крісел.
Отаке моє ставлення до всього цього ґендеру. Та, хай там що, жінка вільна робити все, що їй заманеться.
Якщо завтра феміністки почнуть збиратися у банди й оголосять полювання на чоловіків, я переховуватимуся, але приречено вболіватиму за жінок.

Василь Слапчук