Улюбленець глядачів Сергій Притула – Тернопільський Сірий, єдиний україномовний резидент проекту «Comedy Club Ukraine», актор і телеведучий (за його участю на «Новому каналі» стартувало інтелектуально-розважальне шоу «Чи розумніший ти за п’ятикласника?»), розповів СіДу, як вибився в люди, одночасно працюючи на п’ятьох роботах...
«Я РІС У СЕЛІ. НА М’ЯСІ, МОЛОЦІ Й ГРЕЧАНІЙ КАШІ…»
Три роки тому на «Інтері» телеглядачі вперше побачили цього балакучого красеня: він вів ранкове сімейне шоу «Було ваше – стало наше». Втім, зі слів Притули, той дебют був не надто вдалим у його телевізійній кар’єрі. Хоча…
– Мені пощастило на великих спеців, – каже Тернопільський Сірий. – Зрештою, як і тепер, коли маю нагоду грати на одній сцені з професійними акторами Київського драматичного театру на Подолі. (Сергій півроку їздив Україною з благодійною виставою «Допомогти так легко, або Звідки беруться діти», у якій грав роль чоловіка заможної бізнес-леді й коханця молодої дівчини. – Авт.).
– Сергію, а як усе починалося? Ти ж не прийшов на «Інтер» і не сказав: «Ось я такий хороший хлопець, візьміть мене на роботу…»?
– Звісно, ні. Коли переїжджав до Києва, то мав уже дві роботи: працював ведучим програми «Було ваше – стало наше» та диджеєм на «Мюзик-радіо». Цю посаду виборов на конкурсі меломанів регіональних радіостанцій…
– Отже, ти народився…
– …у містечку Збаражі на Тернопільщині. Цікаво, що тільки-но народився, одразу схопив за цицьку акушерку – і всі вирішили, що з мене виросте справжній мачо, чого я й не заперечую…
– Ріс хлопчиком…
– …хорошим, проблем через мене у батьків не виникало. Тривалий час жив у бабусі з дідусем, ріс на м’ясі, молоці й гречаній каші… Тож у перший клас пішов отакенним здорованем!..
– А в дитинстві ким мріяв стати?
– По-всякому було: то ворошиловським стрілком, то дяком у церкві, кур’єром, адвокатом…
– Комік Тернопільський Сірий і диякон – якось не вкладається у голові…
– Річ у тім, що свого часу мій дідусь доклався до відновлення церкви – пам’ятки архітектури ХVI століття, в якій бували Лжедмитрій, Богдан Хмельницький, Оноре де Бальзак та багато інших історичних постатей. Коли «борці» хотіли зруйнувати храм у Вишнівці, дідусь головував у місцевому колгоспі. Він попросив обкомівців віддати споруду для господарських потреб… А коли Радянський Союз уже, як кажуть, був на Божій дорозі, зібрав із селянами грошей, і святиню відновили. Відтак дід служив дияконом. Я часто там бував, тож десь семикласником забажав продовжити його справу. До речі, мені й тепер дуже подобається слухати, як співає церковний хор…
– Що ж уплинуло на зміну вподобань?
– Тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомого я вступив до одного з найпрестижніших вишів – Тернопільської академії народного господарства. Втім уже після третього курсу (тоді мав практику у фіскальних органах) передумав бути економістом. Я й магістратуру закінчив, працював в академії (а паралельно – на радіо, що зробило Тернопільського Сірого місцевою знаменитістю. – Авт.), відтак мені запропонували залишитися на кафедрі фінансів. Утім вирішив, що така кількість красивих студенток згубно вплине на мою кар’єру і я дискредитую не тільки себе, а й увесь ВНЗ. Крім цього, збагнув: це не моє...
«Я НЕ ВВАЖАЮ СЕБЕ УСПІШНИМ…»
– Сергію, у Києві ти лишень три роки, а досягти встиг чимало: резидент «Comedy Club Ukraine», актор, ведучий нового шоу... Зрештою, придбав у столиці квартиру… Поділишся рецептом успіху?
– У Притули нема рецептів успіху через одну причину: він ще не вважає себе успішним. Погоджуюся, що запотребуваний, що упізнають, що маю нагоду реалізовуватися, втім не бачу підстав зупинятися. Я ще не такий крутий, мені ще рости й рости. Гадаю, навіть якби спитав про рецепт успіху в популярного Брюса Уїлліса (куди мені до нього!), то переконаний, що й він не дав би резонної відповіді...
У моєму житті вирішальну роль відіграє праця. З натури я страшенний трудоголік. Приміром, у Тернополі, коли звідти виїжджав, працював одночасно на п’ятьох роботах... Тут – журнал, «Comedy …», телепрограма, тур з виставою, через який, до речі, звільнився з радіо... Я й погуляти люблю, але тільки тоді, коли за плечима шмат праці...
– Виспатися вдається?
– Сплю дуже мало. Коли на «Мюзик-радіо» вів ранкове шоу «На роботу – як на свято», то спав по три години на добу. Втім однаково хочу туди повернутися, тому наразі працюю над авторським проектом, аби бодай раз на тиждень виходити в ефір. Станеться це десь ближче до літа.
– Але зайнятість не завадила тобі знайти супутницю життя. Хто твій тил?
– Землячка, звати Юлія. У Тернополі ми разом працювали, вона була моєю підлеглою. (Сміється. – Авт.). Мені подобалося, що дівчина знає, що таке субординація, що називає мене по батькові… Відтак почав залицятися… А в Тернополі у всіх нормальних кабаках я мав відкриті кредити, себто без копійки міг шикувати перед слабкою половиною. Так вчинив і з майбутньою дружиною. Але після того, як назамовляв усіляких напоїв, вона сказала: «Ну що ж, Сергію Дмитровичу, те, що ви грішми не вмієте розпоряджатися, я вже помітила. Чим ще мене здивуєте?...». І я збагнув, що Юля відрізняється від тих, які були до неї. Цей нюансик мене й зачепив… За півтора місяця ми зажили разом, а через три роки одружилися.
– Вінчалися?
– Авжеж. У Вишівці, в тій дідівській церкві, про яку розповідав...
– Сергію, а як Тернопіль, друзі? Часто з ними бачишся?
– Через зайнятість – нечасто, але коли буваю вдома, то завжди зустрічаємося. Для цього вузького кола я залишаюся тим самим чуваком, хоча Київ дуже змінює людей, приміром, я стаю більш сухим і меркантильним… Але тих, із ким роками товаришую, не проміняю на бомонд чи гламур, бо все це – відносне, а друзі – вічне. Лише для широкого загалу я можу дозволити те, що вважаю за потрібне, себто мене не завжди цікавить думка оточення. Однак це не означає, що я ігнорую громадську думку – просто маю власну шкалу пріоритетів...


Жанна Куява