З початком цього року китайським тамтешнім кіностудіям офіційно заборонили виготовляти та показувати по телебаченню еротику.
Продюсерам, режисерам та акторам еротичного кіно заборонено номінуватися на будь-які премії та брати участь у кінофестивалях. Зображення на екрані відвертих сцен сексуального характеру заборонено. Крім того, китайські цензори боротимуться із лихослів’ям та звуковими ефектами, що мають «сексуальний підтекст». Порушникам можуть заборонити брати участь у кіновиробництві на п’ять років. Відповідальність за виправлення недозволених еротичних сцен покладено на кіностудії, і якщо вони не виконають рекомендацій цензорів, позбудуться ліцензії на кінознімання.
Дізнавшись про сплеск небаченої цнотливості за мурами Великої китайської стіни, зробив несподіване відкриття: у боротьбі з сексом на екрані, в тому числі – телевізійному, китайці вже можуть знайти собі рідну душу. Душа ця – українська.
Лише за кілька робочих днів поточного року з різних державних установ звучать заклики переглянути всі ліцензії, отримані телепрокатниками на показ еротики по телевізору. Далі ще раз переглянути фільми, дозволені для показу, і, незалежно від того, коли їх показують і чи законно видано прокатні посвідчення, взяти та заборонити. Аж до судового переслідування.
Я можу зрозуміти китайців. Їх на планеті, кажуть, кожен четвертий. Навіть самих китайців така ситуація вже, очевидно, не влаштовує. Тому Китай – світовий лідер з виробництва контрацептивів, а багатодітні родини там офіційно не мають підтримки від держави. Що менше в Китаї плодяться та розмножуються, то ліпше для країни. Отже, обмеження, а надалі знищення всієї еротичної продукції в Китаї виглядає цілком логічним. Для чого тамтешнім громадянам додаткові стимулятори? Надивляться, що виробляють у телевізорі голі люди, збудяться, захочуть повторити, забудуть про обережність – і нате вам ще один мільйон китайчат у третьому кварталі поточного року.
Але я не можу зрозуміти українців. Нас уже давно не 52 мільйони. Навіть, кажуть, не 46. Кілька років тому пояснення, кого саме бракує Україні, та підсумкові заклики «Кохайтеся!» висіли на рекламних щитах наших міст через кожні п’ятсот метрів. Відповідно, проти ночі по телевізору почали показувати рухомі картинки, тим самим даючи практичні поради, що треба робити, коли діти заснуть, і як робити це красиво. Навіть Закону про мову дотримувалися: замість чужоземного «Ja-ja-ja!» або «Yes-s-s!» чуємо рідне: «Так-так, милий, добре!».
Але згодом воно комусь почало не просто заважати, а буквально муляти. Усі пояснення про свідоме розбещення дітей зіжмакаймо та спалімо в попільничці, а попіл розвіймо за вітром. Проти еротики по телевізору та картинок оголених жінок у глянцевих журналах виступають, на мій подив, не люті українські феміністки та доброчинні матері, а цілком осудні чоловіки правильної орієнтації. І відбувається, на мій погляд, наступне.
Їхні жінки вмикають телевізор проти ночі, тягнуть їх за вуха та вуса до блакитних екранів і сичать: «Дивися, як треба робити!». Ці самі жінки купують журнали, тицяють череватим дядям замість «Урядового кур’єра» чи «Українського футболу» і ячать: «Глянь, як треба дбати про жінку!». Загалом, можна втекти на роботу і творити там трудовий подвиг до нових віників, але ж скільки свят ми вже пережили! Не хочеш сидіти вдома – мусиш. Тому українські чоловіки, які мають хоч якусь владу, і почали боротися за власний статевий спокій. А отже – з сексом по телевізору та доглянутими жінками на журнальних обкладинках.
Мовляв, нема чого поганий приклад брати. Спати треба вночі, а в телевізор витріщатися…

Андрій Кокотюха