Усі основні релігії скеровують людину до вдосконалення. Атеїзм, принаймні радянський, також мав таке на меті, звичайно, якщо вірити моральному кодексу будівника комунізму. Головні завдання християнина сформульовано по-різному: врятувати душу, потрапити до Царства Небесного, наблизитися до Бога... Їх об’єднано в одну заповідь: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний». Правда – це вияв істини. Брехня – гріх. Отже, людина, що прагне вдосконалюватися, не має обманювати.
На цьому можна було б і завершити, якби люди духовно вдосконалювалися, а не те що вони роблять насправді. Проблема в тому, що духовне вдосконалення – це протистояння зі світом. Що не кожному під силу. Як взірець можемо взяти Ісуса Христа (Боголюдину), Який сказав: «Я подолав світ». Та Сковороду (простого смертного), на могилі якого написано: «Світ ловив мене, та не впіймав».
З Євангелії знаємо, що диявол – «князь цього світу». Ісус називає його батьком неправди. Тому годі дивуватися, що світ побудований і тримається на тотальній брехні. Брешуть усі. І хоча є застереження на зразок приказки «Брехнею світ обійдеш, а назад не повернешся» – нікого це не лякає. Бо ніхто назад і не збирається. За щастя квиток лише в один бік. Аби тільки першим класом.
Брехня (дезінформація, маніпуляція інформацією) – один із найпотужніших та найефективніших засобів впливу на людську (як масову, так і індивідуальну) свідомість. Першим її застосував змій, коли обдурив Єву. Потім Каїн, убивши Авеля, збрехав Богові, що не знає, де його брат. І пішло-поїхало. Брехня задля порятунку, мабуть, бере початок від Авраама. Він, боячись постраждати, видав свою дружину Сарру за сестру й поступився нею цареві Авімелеху.
Хтось свідомо бере брехню на озброєння, хтось обманює вимушено. Майже будь-яка неправда підпадає під визначення брехні задля порятунку. Принаймні дає себе так витлумачити.
Попри сказане вище, припускаю, що брехня може бути на благо, а правда здатна приносити зло. Колись, розмірковуючи над природою правди, мені подумалося, що на неї заслуговують лише цілковиті негідники. Вона жорстка та безжалісна, оскільки об’єктивна, а позаяк світ недосконалий, то відображається в ній не так позитивне та прекрасне, як негативне й потворне. Правда викриває. А людина надто слабка, і замість того, щоб боротися зі своїми ґанджами, вона від них ховається. Людина морально не готова постати у світлі правди, тому найбільше бреше самій собі. Для багатьох зіткнення з правдою, яка стосується їх особисто або рідних, закінчується трагедією. І виходить, що брехня (м’якше – брак правди, адже людина помилково може вважати брехню правдою) – це своєрідний захист, така собі подушка безпеки.
Очевидно, що і правда, і брехня лише інструменти, а істину містить мета, з якою вони використовуються. Апостол Павло казав: «Не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець...» І все ж, брешучи задля порятунку, варто пам’ятати, що дорогу до пекла вимощено благими намірами. А розуміння блага може кардинально різнитися.
Я за те, щоб людина мала право на правду. На всю правду. До якої має себе готувати.


Василь Слапчук