Коран - українською
Михайло Якубович, магістрант Національного університету «Острозька академія», уперше в історії України переклав Коран – книгу книг мусульман. Упродовж двох років він скрупульозно працював над арабськомовними текстами (а це 14 розділів-сур, 6219 віршів-оят). Досі талановитому інтелектуалові вдалося перекласти п’яту частину Корану. Хоча, як зізнався СіДу, сподівається довершити цю справу. Підтримати науковця-поліглота, спадкоємця традицій Агатангела Кримського, пообіцяв і доктор філософії Петро Кралюк, який є проректором з питань науки найдавнішого вишу України та одним із найвідоміших сучасних прозаїків.
– Михайле, ви зважилися взяти на плечі такий тягар... Сучасні владці зазвичай підіграють Московській патріархії, яка, м’яко кажучи, не просто не любить Україну, а й ненавидить усіх іновірців, утілюючи імперську людиноненависницьку політику. А втім, бувають моменти прозріння…
– На перший погляд, цікаві несподіванки. Щось споконвіку «чуже» може виявитися таким самим «споконвіку своїм». Незважаючи на відмінності культур (а отже, традицій і менталітетів), кожен може побачити у священному тексті навіть найекзотичнішої, на нашу думку, релігії щось своє, знайти певні відповіді або навіть замислитися над принципово новими питаннями.
Одним із таких священних писань є Коран. Навряд чи можна назвати його чимось чужим для України, адже історія ісламу сягає корінням ще VII століття нашої ери. Тому, оцінюючи Коран та іслам загалом, не варто й посилатися на різноманітні конфліктні історичні прецеденти – протистояння козаків і татар, що часто переходило у союзництво, сучасні війни на Близькому Сході та проблеми співіснування автохтонних європейців з іммігрантами із мусульманських країн. Людина залишається людиною в будь-якій релігії. А інші оцінюють її вчинки з позицій уявлень про людяність. Тому священне писання ісламу – Преславний Коран (як шанобливо його йменують) – постає як феномен духовного буття людства, що його виклали мовою арабського етносу.
Власне кажучи, Коран є зразком арабської літературної мови. Його вважають настільки досконалим, що мусульманська апологетика позначає цю довершеність поняттям ’іджаз аль-Кур’ан – «незрівнянність Корану». Кажуть, досконало перекласти цю священну книгу на інші мови годі: особливості конструкції речень, риторичні прийоми та смислове навантаження тексту так гармонійно поєднані, що реконструювати все це у межах іншої мови надзвичайно складно.
– Однак, незважаючи на таку начебто беззаперечну аксіому, і росіяни, і поляки, і німці переклали Коран…
– А повного перекладу українською мовою, на відміну від наших найближчих сусідів, не маємо. Тому й власну нещодавню статтю (журнал «Київська Русь» (Книга 9 (XVIII)) вважаю надзвичайно важливою. Втім варто зауважити, що це вже третя публікація за останні двадцять років, яка містить доволі великий фрагмент тексту священної книги мусульман. Але, повторюся, повного перекладу Корану українською мовою поки немає, тобто більшу частину ісламського писання моїм землякам доводиться читати лише в іншомовних варіантах. Тому й хочу завершити переклад Корану.
– Чому обрали саме Коран?
– Важко відповісти. Мого зацікавлення культурою Сходу не можна пояснити «суто науковим інтересом». Мабуть, ідеться про якийсь екзистенційний діалог, певну спорідненість із текстом. Сухі методи історико-філологічного аналізу, текстологічного та ін. не можуть дати перекладачеві найголовнішого, без чого годі збагнути священне писання ісламу, – визнання традиції, з якою я як перекладач хочу розпочати плідний діалог рідною мовою українців, які прагнуть зрозуміти Коран. Звісно, один переклад не може дати вичерпного тлумачення Корану, та й навряд чи це можливо. Мусульманська екзегетична традиція нараховує сотні коментарів, що ґрунтуються на різних методах витлумачування: від суто лінгвістичного (аналіз мови Корану) до реально-історичного (відтворення найперших коментарів – роз’яснень самого пророка Мухамеда та його сподвижників). Тому як перекладач, тобто читач оригіналу, використовую спадок класичних мусульманських коментарів. Фрагменти одного з таких коментарів, що його написав авторитетний середньовічний богослов Фахр ад-Дін ар-Разі (1159 – 1209), – у нашій публікації в журналі «Київська Русь».
– Нічого не буває випадковим. І Ваша праця значною мірою закономірна…
– Я ж народився у древньому волинському місті Острозі. Сходом зацікавився ще в дитинстві, читав різноманітну художню літературу та публіцистику. Цьому сприяла сімейна атмосфера, адже мої батьки – вчителі, художники, філософи. Сам Коран, точніше його російський переклад, вперше побачив, коли мав дев’ять років. А над перекладами працюю з вісімнадцяти. Тоді ж почав і наукову роботу.
Власне кажучи, писати щось для інших почав ще школярем. Брав участь і перемагав у різних літературних конкурсах, наприклад «Собори наших душ». Арабською мовою, без якої годі збагнути мусульманський світ, зацікавився десь на першому курсі університету «Острозька академія», на гуманітарному факультеті якого (спеціальність «релігієзнавство») навчаюся з 2003 року. Саме тоді почав публікувати статті, присвячені передусім паралелям між ісламом та іншими релігійними традиціями, зокрема раннім християнством.
Важливу роль у моєму становленні як науковця відіграв і відіграє професор академії, знаний в Україні фахівець у галузі філософії та релігієзнавства Петро Кралюк. На третьому курсі я зацікавився сучасним станом ісламу, відтак переміг на Всеукраїнському конкурсі ісламознавчих досліджень імені Агатангела Кримського (2006), де презентував дослідження проблем інтеграції мусульман у європейське суспільство.
Ґрунтовніше вивчення арабської мови дещо змістило наукові інтереси в бік доби раннього ісламу, результатом чого стала публікація невеликої книжечки «Сорок хадісів ан-Нававі», виданої в Олександрії (Єгипет), що містить переклад сорока двох висловлювань пророка Мухамеда. Того ж року почав цікавитися філософською думкою ісламського світу, зокрема такою постаттю, як ібн Хальдун (1332–1406) – «батько» арабської соціології. Відтак було опубліковано кілька робіт у різних виданнях – від ВАКівських збірників до матеріалів конференцій.
Та одним із найважливіших здобутків можна вважати перемогу в стипендіальній програмі Zavtra.Ua. Робота над темою «Ібн Хальдун як соціолог релігії» посіла перше місце в рейтингу цього грандіозного освітнього проекту, що його фінансує відомий в Україні та за її межами меценат Віктор Пінчук. Уже цього року здобув перемогу на Всеукраїнській олімпіаді з філософії – робота була присвячена проблемам співвідношення категорій «щастя» та «знання» у середньовічній арабській філософії. Незважаючи на власне зацікавлення філософською думкою мусульманського світу, вважаю, що філософія і релігія – це різні типи світосприйняття, а тому не варто їх змішувати, намагаючись інтерпретувати Коран у руслі якогось напряму філософії, як це часто робили середньовічні мусульманські автори. Коран є відкритим для різних значень, а тому все залежить від читача, від його намагання сприйняти цей текст.
– Спасибі вам. Чекатимемо повного перекладу Корану.

СіД-інфо
Михайло Якубович народився 26 листопада 1986 року в м. Острозі. Володіє англійською, арабською, польською, російською мовами.

Віктор ВЕРБИЧ, м. Остріг