Кажуть, без конфліктів життя нецікаве. Але є люди, які все-таки примудряються оминати їх. Про те, чи варто уникати сварок, як їм давати раду і як не перетворитися з переслідувача на жертву в сімейних взаєминах, СіД запитав у психолога-практика Неоніли ВОЙТОВИЧ.

– Раз у раз уникати конфліктів теж не варто, бо надмірна ґречність у сім’ї робить життя прісним, позбавляє його романтизму, гострих відчуттів, – вважає пані Неоніла. – Ми втомлюємося від того, що кожен день скидається на попередній, і воліємо дати вихід емоціям. Але, зчиняючи скандали, треба налаштуватися, що робите це задля забави: ось зараз я пограюся в кидання тарілок. Тобто якщо конфлікт спровокувала жінка, яка хоче урізноманітнити сімейне життя, то сварка може принести свіжий струмінь у стосунки.

– Отакої! А як це – погратися у скандал?

– Справжня близькість між подружжям – велика рідкість. Що то таке, має щастя знати лише 5 відсотків людей. Більшість послуговується так званими психологічними іграми. Але гра – це не зовсім добре і конструктивно. Бо коли люди грають, це означає, що їм бракує справжньої близькості. Суть забавки така: хтось із подружжя провокує на конфлікт. Якщо друга сторона все-таки реагує, а цього неважко досягти, оскільки, живучи разом, знають слабкі місця одне одного, то починаються взаємні критичні зауваження. Атмосфера заряджається, згущуються фарби, емоції, і відбувається розрядка, катарсис. Якщо це справді гра у скандал, логічне її продовження – інтимні стосунки. Але коли є образи й один із подружжя навіть не припускає, що після всього того вони підуть до спочивальні, разом ляжуть у ліжко і далі матимуть щось хороше, то це вже проблема.

– А чи можна навчитися не сваритися?

– Над стосунками мусово працювати. Треба постійно думати, як бути в тій чи тій ситуації, випробовувати нові підходи, вдосконалюватися, намагатися збагнути, що не влаштовує. Це є така важка робота, яку мають виконувати двоє. Зрештою, давати раду конфліктам, навчитися ними керувати можна й читаючи літературу, відвідуючи тренінги.

– Коли в родині сварка, завжди шкода дітей…

– Не варто на їхніх очах конфліктувати. У малюка може виникнути почуття провини, що батьки посварилися через нього. Або він вирішить: «Ага. Отже, я не буду одружуватися». У нього сформується упередження до сім’ї та шлюбу. Дитина може перейняти модель поведінки батьків.
Загалом, коли дітям не подобаються сценарії, за якими живуть їхні батьки, вони можуть вдаватися до антисценаріїв. Наприклад, якщо мама авторитарна, пригнічувала батька, а хлопчикові це дуже не подобалося, то, ставши татом, він може жити за антисценарієм і грати агресивного батька, пригнічувати дружину. Це відбуватиметься підсвідомо.

– На жаль, не кожна молода сім′я може жити окремо від батьків. Тому і маємо проблеми у площинах зять-теща, невістка-свекруха…

– Психолог Карпман описав трикутник родинних сварок… Візьмімо такі три кути: жінка, зять і теща. Вони грають ролі жертви, переслідувача та рятівника. Уявіть ситуацію: чоловік посварився з дружиною, принизив її. Вона пішла й пожалілася мамі. Таким чином чоловік виступив у ролі переслідувача, а дружина – жертви. Мама, вислухавши доньку, обурюється: «Такого, доню, бути не може. Зробімо так і так». Отже, вона бере на себе роль рятівника. Теща напускається на зятя. Якщо теща добре вихована, то просто заварює чай і з ним розмовляє. Мама вже перетворилася на переслідувача, зять став жертвою. Відтак чоловік робить висновок, що дружина конфіденційність їхньої розмови не зберегла, поділилася з мамою, а тому якоюсь мірою його зрадила. Він знову нападає на дружину. Додам до цього, що ролі в трикутнику рухаються.

– Як не втрапляти у такі трикутники?

– Слід вчасно усвідомити, що ви відповідальні за ситуацію. Коли дружина пішла до мами, вона не готова була взяти на себе відповідальність за все, що сталося, а переклала частину на неї. Та взяла цю відповідальність і понесла далі. Якби ж дружина подумала: «Ліпше я побережу мамині нерви. Це ж мій чоловік, я його обрала. Мені самій вирішувати, як бути. Якщо маю потребу в підтримці, піду до фахівця, до людини, яка мені допоможе зорієнтуватися в ситуації й водночас збереже конфіденційність. Але я не вплутуватиму інших» – це зріла цивілізована позиція, трикутника не було б.

– А як учасник конфлікту стає рятівником?

– Ми можемо втрапляти в трикутники і на роботі, і будь-де. Коли вам жаліються, а ви кажете: «Та ти що! Зроби так» – то втрапили в трикутник і виступили у ролі рятівника. Але є небезпека, що рятівник стане переслідувачем, а потім і жертвою. Ліпше цю роль оминати. Коли ж вас просять допомоги чи цікавляться вашою думкою, скажіть: «Розумієш, я – не ти. Те, що я знаю, мені допомогло, а тобі може й не допомогти». – «Ну а все-таки твоя думка?»

– «Однаково тобі вирішувати». – «Так, я знаю, але хочу почути твою думку». – «Гаразд, моя думка така…»
Тоді, коли ви чітко окреслили кордони відповідальності, скажіть свою думку. І ще одне: дуже небезпечно надавати допомогу, коли вас не просять. Виходить, що ви нав′язуєтеся, відтак неодмінно за це поплатитеся. Вас потім зроблять жертвою. Бо коли робите добро комусь, показуєте, що можете. Вам заздритимуть, а це небезпечно.


Розмовляла Ірина ГОЛЬ