Кожна друга дитина бодай раз у житті зазнавала насильства від однолітків. Шість із десяти наражалися на психологічне та фізичне знущання в школі. Сьогодні на «Сімейну раду» пропонуємо саме це питання: як бути батькам, якщо з їхньої дитини збиткуються в школі однолітки?

ТО ВАМ НЕ ЧИКАГО
Хроніка дитячого терору
Уперше найширший суспільний резонанс довкола проблеми підліткового насильства спричинив фільм «Лох – это судьба». Садисти-кінематографісти – випускники однієї зі шкіл обласного центру Західної України – запустили в електронну мережу відео зі сценами знущань із однолітків та молодших дітей. «Родзинки» кіна – занурювання жертви головою в унітаз шкільного туалету та імітація зґвалтування.
…Селище на півдні держави. Гурт підлітків знімає на мобільник страту старого пса. Неповнолітній кат «урочисто» (під схвальні вигуки юрби) відрубує тварині голову. Потім із собаки роблять шашлик.
…Промислове місто в центрі України. Дівчатка, які ще вчора гралися ляльками, фільмують мобільником розбірку з однокласницею. Жертва у крові, глядачі в захваті. Від завданих травм дитина стає інвалідом. На запитання телерепортера «навіщо?» та, яка била каблуками в груди, живіт й обличчя, відповідає хіба що з легким напиленням сумління: «Просто отомстила»...

«ЛОХ» – ЦЕ ДОЛЯ?
...У школі дражнилися, знущалися й били завжди. За те, що клаповухий, кирпатий, довготелесий чи коротун. За те, що зарозумілий, вискочка, шістьора. За те, що слабак. За те, що не такий, як усі.
«Як усі» – патологічний стереотип, небезпечна умовність. І хто кого мачатиме головою в клозет залежить від того, яких виявиться більше. Психологи переконують: насильство у підлітковому середовищі, звичайно ж, неприйнятний, але найбільш ефективний і, на жаль, неминучий спосіб самоствердження. Мовляв, здатних на брутальну жорстокість у суспільстві не більш як 4 відсотки. А в кричущих випадках садизму винна групова психологія і лідер з асоціальними нахилами.
Тільки чомусь кількість таких «лідерів» щороку зростає ледь не в арифметичній прогресії. А нормативного документа (закону, указу), який стосувався б подолання насильства в школі, немає. Є лише прозора рекомендація, як йому запобігати: відкрито розповісти про проблему. Нереальна вимога до дитини, здебільшого позбавленої усвідомлення власної гідності. Позбавленої... власними батьками, які ще в садочку заборонили дати здачу Віталикові не тому, що не можна бити людину, а тому, що у Віталика тато – «ах-какой-челавек!». Такий, мовляв, сьогодні світ – кругом «одні бандіти». Ось і формується у дитячих мізках проста, як двері, формула: право на власну гідність мають тільки «бандіти».
У психіатрії є термін – реактивний стан. Наче тебе під’єднали до джерела струму й щотри хвилини вмикають напругу. І ось ти ходиш так кілька днів, увесь на нервах, волосся дибки, аж раптом під руку трапляється кіт, який ще й має нахабність нявчати. А далі як у тому анекдоті – до батареї лише вуха доїхали. Це і є невмотивована агресія: замість ліквідувати джерело постійного стресу людина скеровує свою лють на третій об’єкт. Зазвичай слабший фізично чи психологічно.
Сучасний підліток завдяки телебаченню та комп’ютерним технологіям із реактивного стану просто не виходить. Тут теж формула проста, як ті самі двері: бути щасливим – означає перемогти. А перемогти – завжди ВБИТИ.

Американці провели дослідження. Дітей і дорослих під’єднували до простого приладу, який фіксує зміни фізіологічних реакцій, і пропонували переглянути 10 сюжетів зі сценами насильства. І коли в дорослих підвищення тиску й прискорення серцебиття спричинили 7 з 10 сюжетів, то у підлітків... лише три. У психології це називається десенсибілізацією – чуттєвим отупінням.

ЯК РОЗПІЗНАТИ, ЧИ СТАЛА ВАША ДИТИНА ЖЕРТВОЮ НАСИЛЬСТВА?
Радить Богдан Романюк, психолог-практик:
– Атмосфера довіри в родині між батьками та дітьми – запорука того, що ці поради вам ніколи не знадобляться. АЛЕ…
якщо ваша дитина кілька разів поспіль прийшла зі школи з синцями і вперто розповідає про слизькі сходи,
якщо почала часто губити кишенькові гроші та мобільні телефони,
якщо раптом збайдужіла до усього, що раніше залюбки й охоче робила,
якщо намагається бадьоритися, а ви бачите, що це у неї погано виходить,
якщо кілька днів поспіль має пригнічений настрій і поганий апетит,
БУДЬТЕ ПЕВНІ: час бити на сполох!

НАШИХ Б’ЮТЬ! ЩО РОБИТИ?
Радить Валентина ЯРОЩУК, психолог-практик:
– Передусім заспокойте її. Намагайтеся не драматизувати ситуації. Відверто й довірливо поговоріть із дитиною. Почніть із запитання: «Чи можу я тобі чимось допомогти?» Не випитуйте імен та адрес друзів та не шукайте винних. Зробіть малечі несподіваний приємний сюрприз: подарунок, поїздку, свято. Частіше обіймайте її.
І пам’ятайте, що саме сім’я впливає на психіку малюка. Якщо мікроклімат у родині здоровий, не виникне жодних проблем, адже діти передусім копіюють поведінку власних батьків.
Марина Шерема, вчитель вищої категорії:
– Я не вітаю поведінки тих батьків, які одразу ж ідуть до директора, у міліцію або в службу у справах неповнолітніх. Якщо трапилося щось справді незначуще, а дорослі втрутилися й це роздмухали, наслідки можуть обернутися цілком реальною трагедією – знущання, цькування, бойкот. Тому:
– батькам треба зустрітися з класним керівником віч-на-віч. Зазвичай класовод знає об’єктивну ситуацію;
– звернутися до шкільного психолога, який мусить знати конфліктних школярів і «больові точки» кожного класу;
– якщо вашій дитині завдано тілесних ушкоджень – зафіксувати це у лікарні та міліції;
– помилково – не втручатися у ситуацію, мовляв, діти самі розберуться, бо й ми такі були. Силовим шляхом, дипломатією, хитрістю – діти вміють залагоджувати взаємні конфлікти без втручання дорослих. Інше питання, чи спроможна дитина це зробити у кожній конкретній ситуації, надто коли опиняється сама супроти п’ятьох або й цілого класу;
– інша помилка – мовчки перевести дитину в іншу школу, вважаючи розбірки марною і невдячною справою. Це означає визнати неспроможність захистити власну дитину та її гідність. Перевід виправданий лише тоді, коли ситуація зовсім критична й коли годі дати раду на рівні адміністрації школи.

ЧИ Б’ЮТЬ УЧНІВ У ЄВРОПІ?
Розповідає Валентина, вихователь-методист, дитячий психолог з 35-річним стажем, м. Брешіа, Італія:
– Насильство в італійських школах – проблема № 1. Причина – економічна криза й нівелювання гуманітарних та цивілізаційних цінностей. За тридцять років американського інвестування в італійську економіку виросло кілька споживацьких поколінь, яким геть байдуже до усього, чим жили їхні батьки. Нині система освіти Італії посідає в Євросоюзі друге місце з кінця після Португалії. Щороку півмільйона студентів кидають навчання в університетах через те, що не хочуть і НЕ МОЖУТЬ вчитися. Діти, яким пощастило на інтелігентних та освічених батьків, стають об’єктами переслідувань і знущань з боку однолітків та однокласників, для яких головне – їжа, розваги і гроші. Дитині можуть переламати ноги тільки за те, що вона, бачте, вподобала танці!

ЧОМУ ВОНИ СТАЮТЬ АГРЕСИВНИМИ?
Коментує Валентина ЯРОЩУК, психолог-практик:
– Причин тут чимало: оточення, мікроклімат у сім’ї, те, що нині показують по телебаченню (маю на увазі фільми з елементами насилля, криміналістичні передачі). Дитина ж іще не в змозі самостійно відділити добро від зла. І тому, коли їй не забороняють, скажімо, дивитися фільм, у якому одна людина принижує іншу, малечі це видається за норму. Відтак вона може відтворити поведінку героя, випробувати власну силу на тих, хто слабший.
Батькам, які помітили, що їхня дитина стала агресивною, можу порадити таке: не сваріть за те, що вона виявила гнів, поставтеся до її обурення з розумінням. Допоможіть усвідомити й сформулювати власні претензії до вас чи до когось. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть, що вам прикро, коли дитині роблять зауваження. Учіть малечу розуміти себе й інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати власні почуття та почуття інших, вона зможе обирати мирні форми боротьби й захисту. Дітей, схильних до агресії, варто залучати до відвідування гуртків та секцій.


Олександр Сінкевич, Оксана ГОЛОВІЙ