Не секрет, що більшість ранніх шлюбів (у 18–20 років) в Україні укладаються по зальоту – через незаплановану вагітність. У цьому є прихований цинізм сучасності: планування вагітності однаково, що клонування. Таїнство шлюбу і щастя батьківства – ласка Божа, а не привід для полеміки... Сьогодні молодята конвеєрно вінчаються, а вже через рік дивляться одне на одного вовком і скачуть у гречку... Чи ж міцні ранні шлюби? Про це сьогодні довідаємося на «Сімейній раді».

РОМЕО ТА ДЖУЛЬЄТТА
– Повір, Сашку, то всьо дурниці, – відсьорбуючи пиво, хитро усміхається Роман. – Коли ми розписалися, мені заледве виповнилося вісімнадцять, а Юлька була на рік молодша... Надворі «страшні дев’яності»: купони, бандюги, безробіття і дешевий «музичний» спирт («Рояль». – О. С.) як компенсація всіх проблем. Сказати, що батьки були в шоці, – не сказати нічого. Ми передбачали опір, але не сподівалися, що він буде таким категоричним... Юля жила у військовому містечку, на третьому поверсі ДОСу (ДОС – дім офіцерського складу. – О. С.). Вагітність свою приховувала до останнього... У школі, де вона вчилася, про нас дізналися завдяки «доброзичливим друзям» і пообіцяли «Освенцім». Поміж хуліганів, яких шпетили на директорському килимку, опинилася Юля, яку при вчителях завучка обізвала сучкою.
– Мене тоді виключили зі школи за «аморалку», – розповідає Юля. Дізнавшись, де її чоловік «засідає з журналістами», вона прибігла просто з батьківських зборів. – У дитсадку «рішала проблєми» з випускним, цього року наш Вовчик піде у перший клас. А старша, Богдана, отримала запрошення з Київського національного. Вважайте, вже студентка. Перепрошую...
...Понишпоривши у сумочці, Юлія Кирилівна (адже їй уже 35! – О. С.) натисла «відповідь» дешевої мобілки й голосом вічно заклопотаної матусі почала давати настанови:
– Нагрій борщ, уроки не роби – дочекайся тата... А якщо вдома знову буде «нарада хакерів», на компі поставимо пароль... І Юрчик твій не допоможе... Вибачте (це вже до нас. – О. С.), середульший закінчує сьомий клас. Складний вік, самі розумієте – контроль потрібен. Але ми контролем не зловживаємо...
– Згадуємо себе, і рука з паском якось сама опускається... Та дисципліна в сім’ї має бути, – усміхається Роман Вікторович і розповідає, як він «визволяв» свою «Джульєтту»:
– Юлька була на восьмому місяці… Щоб мати не здогадалася, влаштовувала собі місячні: різала пальці на згині й ватою вимочувала кров, поки кровотеча не спинялася... Того вечора її батьки пішли до родичів святкувати…
– Тоді, кілька останніх місяців, тато виривав з комутатора дроти, коли вони з мамою йшли з дому. Мобілок ще не було, тому, щойно почали відходити води, я, повірте, билася грудьми у сусідські двері, як Матросов в амбразуру, аби викликати «швидку». Поки медики приїхали, Ромка в мене вже прийняв пологи.
– Потім усі допитувалися, мовляв, як воно бути акушером-гінекологом... І ти не питай, бо реально ніц не пам’ятаю. Шок!
«Ромео» ніжно стискає в долонях Юльчину руку (знадвору дощ іде, а він щоразу перепитує: «Руці не змерзли?» – О. С), намагаючись пригадати, як діставався вікна третього поверху...
– Так-от, – обтирає вуса від пінистого бренду Ромка, – як я тобі й казав, то всьо дурниці. Оце «рано – пізно», «мона – не мона»... Як «бетман прєклонних годов» отвєчаю: була б любов, а решту купимо. Ну, ти поняв. Діти – головне. Ми обоє унівєри покінчали (коб ти знав, що воно нам вартувало!), але кому та освіта була потрібна десять років тому?! Проте вижили, живемо і жити будемо. А статистику соціологи хай запхають собі знаєш куди?..

НЕ НАГУЛЯВСЯ Я, ЖУРАВКО...
– Ми кохалися як дурні. На березі смердючої канави цукрового заводу, в туалеті, на дискотеці... Обоє були студентами престижного вишу, мали житло і копійку в кишені. Батьки спочатку пручалися, але потім влаштували весілля в найкращому ресторані, вінчання, банківські вклади, перепій... Бабла нємєряно, а мозгів нема... Але потім бабла не стало. Вчився і гарував на двох роботах, з’явилися діти, дружина покинула навчання й почала гризти: мовляв, я біля тебе – ніхто, я на «Шансі» стала б зіркою, а ти – западися під землю, сволото...
...На зло усім, а передусім собі, «сволота» на ім’я Мирослав хляє чарку за чаркою. Не хміліє. Обіцяє більше відвертостей, але просить порушити журналістський профкодекс і не чіпати його колишньої, у якої нині все склалося з іншим чоловіком.
– Мої діти живуть при ньому, і він їм за батька. За справжнього батька, хвала йому і шана. Зі Стасею ми розлучилися через десять років спільного життя. Як виявилося, у неї особисте життя було трішечки іншим, ніж я собі уявляв. Й одного чудового дня мене чемно попросили в нього не лізти... Бачиш, я теж був не без гріха – відразу після одруження познайомився з Ганнусею і марив нею всі десять років. Нині марення здійснилися. Шкода лише дітей та років взаємної брехні, образ і «концертів» з розірваними шлюбними фотками... Нехай це звучить цинічно, але ми обоє не нагулялися, як кажуть, не напробувалися того життя. А коли напробувалися – було пізно... У чому річ, питаєшся?.. А в тому, що від початку не було любові, сама хіть.
...Нашу розмову Мірик запиває склянкою «коли» й шурує додому «кінчати фінансовий звіт». Раптом здіймає голову у височінь і надламно схрипує в небо, де курличуть пташині ключі:
– Бач, журавки додому вертають...


А ЯК У НИХ?
– Культ традиційної європейської, зокрема італійської, родини, про яку маємо уявлення з кінострічок 50–60-х років ХХ століття, давно у минулому. Сучасна західна «культура» (але не церква!) толерує цивільний шлюб. Відтак вже у 18-річному віці дівчина має досвід тривалого співжиття як мінімум з двома партнерами. Адже перший статевий досвід вона набуває в 13–14 років. Нині для Італії, зокрема для індустріальних Турина та Мілана, це норма. Втім сільськогосподарські й аристократичні регіони сповідують традиційні цінності. Хоча б та сама Верона, у якій і досі витають духи Ромео та Джульєтти. Це місто насправді традиціоналістське. Там і досі збереглися клани, а сім’я не втратила свого природного значення...
Загалом в Італії офіційні шлюби укладають чоловіки та жінки віком від 30 до 40 років, у родині виховується максимум дві дитини, а не 7–10, як 40 років тому. Через неабиякий вплив Сполучених Штатів у Європі не просто зазнала змін інституція шлюбу – змінилися стосунки в родині, довкола цілковите «емансипе». Наразі головна мета європейської жінки – унезалежнити себе від чоловіка.
Валентина, методист-психолог з 35-річним стажем, м. Брешіа, Італія


Олександр СІНКЕВИЧ