Випускний вечір і пов’язані з ним витрати можуть лягти непосильним тягарем на бюджет родини. А гучне застілля – скінчитися трагедією...
ПОВИДЖИҐАЄМО?
...Шурхіт модельних суконь і сарафанів, останній шкільний вальс, квіти, традиційна зустріч вранішнього сонця, сльози прощання та мрії про... тонік, джин-тонік, «соточку для храбрості»... Кущі, реп’яхи, реанімація... Саме так у десяти випадках зі ста закінчується для вчорашніх учнів вступ у доросле життя, коли ресторанами і барами гудуть шкільні випускні. Шампанське, «вінчік-водочка», «косячок» на трьох. Нормальок. Слов’янська душа широка, наші дітки тепер дорослі, жартома посваримося пальчиком, вип’ємо на брудершафт, а наприкінці ще й дамо ключі від машини. Завези, синуню, татка, який уже і сам «бєз пяті мінут двєнадцать»...
– Ти бачив, як мій старий навалився?
– ..?
– Шо «..?». От тепер повиджиґаємо!..
Цей мацюпенький діаложик не журналістська вигадка, а реальна підслухана розмова. Підслухана не в столиці (де синуні і доцюні виджиґають на татових автах і у свята, і в будні), а у затрапезному облцентрі всього торік. Цьогоріч випустити чадо зі школи пересічній українській родині коштуватиме від однієї до двох тисяч гривень. Ідеться про рівень від районного містечка до міста обласного. У Києві ця сума зростає щонайменше в арифметичній прогресії, а щонайбільше – на порядок. Себто до тисячі треба приписати нулика, або поділити її на два і додати значок найконвертованішої у світі валюти.
Прайс-листок пересічної української випускниці (випускника), складений після опитування 100 батьків (Західний регіон України):
1. Сукня (костюм) – від 250 грн.
2. Взуття – від 150 грн.
3. Зачіска – від 50 грн.
4. Ресторан – від 100 грн.
5. Ресторан для батьків – від 150 грн з особи.
6. Подарунки вчителям – від 50 грн з учня.
7. Коштовності (перстень, сережки, кольє) – від 300 грн.
8. Витрати на батьків (нова сукня, новий костюм, зачіска, коштовності) – від 600 грн на особу.
9. Організаційні витрати (живий звук, тамада, диджей) – від 100 грн.
За умови, якщо на випускний ідуть обоє батьків, сума витрат становить 2 500 грн, або 500 доларів.
Примітка: показники мінімізовані й не стосуються сільської місцевості.
Згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією», вчителям заборонено збирати гроші з випускників та їхніх батьків без суворого бухгалтерського обліку. Але жодні закони не забороняють це робити батьківським комітетам. Звичайно ж, на громадських засадах. Тому випускний бал, за великим рахунком, перетворюється зі свята молодості й надій на конкурс «Хто на світі найкрутіший». Після трагічних подій останніх років, коли гучні застілля відбувалися просто в школах, які перетворювалися на криміногенні точки й на очах у батьків від хуліганських ножів гинули діти, Міносвіти України заборонило проведення «возліяній» у приміщеннях навчальних закладів. Але жоден закон не забороняє батькам після шкільних урочистостей повести своїх чад (і їхніх учителів) в орендований ресторан. Бо така, бачте, традиція: зустрічати схід сонця у «скафандрі» з космічних проміле...
машина часу
Харків. 2002 рік. Червень. Випускний. Юра Татузян з друзями вийшов із приміщення школи. До випускників підійшла п’яна компанія. Кілька слів – і Юрко зазнав фатального удару ножем у серце. Його друг – в спину. Все відбувалося на очах директора школи, вчителів та батьків...
2008 рік. Згідно з наказом управління освіти Харківської облдержадміністрації, школярам заборонено вживати спиртні напої і курити на випускних урочистостях. За виконанням наказу стежитимуть правоохоронці.
У ЄВРОПІ ЗАМІСТЬ ВИПУСКНИХ ОРГАНІЗОВУЮТЬ ЕКСКУРСІЇ
...Минули шалені дев’яності, тим паче шалені вісімдесяті... Ба які роки не були шаленими? Всі, кому за тридцять, пам’ятають війнушки, коли двір на двір ішов навкулачки, пам’ятають і свій випускний: перша склянка портвейну, перший поцілунок, перші несміливі обійми...
«От лохи!» – подумає хтось із молодшого покоління. Із покоління, яке не сиділо півночі з гітарою, не співало попід «дєв’ятінамі» Гімн України і не тікало після «станем, браття, в бій кривавий...» від міліційного наряду й накачаних «гебешників»... Не той тепер Миргород, Павле*...
Олексій, лікар невідкладної медичної допомоги, місто Миргород, Полтавська область:
– Ось торішній журнал викликів... Червень... Будь ласка. Лише один випадок гострого алкогольного отруєння. Саме я був на зміні. Просто на центральній площі міста підібрали випускницю. По суті, ще дівчинка. Сукня у болоті, коси в реп’яхах, перегар... «Швидку», до речі, викликали не друзі-подруги, а мешканці будинку з вікнами на майдан. Потім прийшли батьки, заможні й шановані у місті люди. Попросили вилучити з журналу запис... Позаторік ми втомилися з ношами бігати та збирати вздовж берега п’яних випускників. А в одному з барів вони так понабиралися, що обригали і бар, і під’їзди всіх довколишніх будинків... У чому проблема? В батьках їхніх проблема!..
А ЯК У НИХ?
Валентина, вихователь-методист, дитячий психолог із 35-річним стажем, м. Брешіа, Італія (телефоном):
– Щойно розмовляла з синьйорою директором місцевої школи. Намагалася пояснити проблему. Ви знаєте, вона її не ро-зу-мі-є! З 14 до 16 років італійські діти здобувають так звану обов’язкову освіту. Далі, до 19 років, старша школа... У молодшій школі всі свята проводять із батьками, за їхньої активної участі. Переважно це інтелектуальні вікторини й спортивні ігри на кшталт колишніх «Веселих стартів». Шкільний рік закінчується святом для цілої родини. Випускники йдуть з учителями на піцу. Все дуже просто, без наших понтів: джинси, кросівки, футболки... Але батьки таки витрачають гроші – на підручники, на допоміжний матеріал... І нарешті те, чого у нас, в Україні, напевне, ніколи не зрозуміють: батьки в Італії скидаються на випускний – оплачують дітям екскурсії до Рима, Венеції, Турина, Мілана. Це не лише італійська, а й загальноєвропейська традиція – знайомитися з культурою власної країни. Не козиряти батьківськими статками, не валятися попід лозами в глині. А поїхати й побачити Сикстинську капелу...
машина часу
Волинь. Луцьк, 2007 рік, 27–29 червня. Під час проведення випускних вечорів міський голова Луцька заборонив торгівлю алкогольними напоями після 22.00 у всіх закладах торгівлі та ресторанного господарства на території міста.
Ось так владним розчерком усі гадали позбутися цих клопотів. Проте проблеми менталітету не розв’язуються наказами і розпорядженнями. Бо як можна, йо-майо, не налити заемпетришеному чаду оту символічну склянку портвейну? Або шампанського. У кого на що стане грошей. Чи совісті. Бо як можна «лоханутися», коли все розодягнене-розфарбоване, відкутюрене-відверсачене і, кому як щастить, відмерседесене? Бо ми живемо так погано, що тепер нам та нашим дітям одного випускного мало. Тому «випускатися» по барах школярі з батьками починають рано. Закінчив початкову школу – отримуй безалкогольне пиво, у дев’ятому класі батьківський комітет цілком серйозно рахує пляшку вина на трьох дітлахів. В одинадцятому, теж із благословення мам і тат, на трьох розраховується пляшка. Але вже значно міцнішого напою... За журналістською звичкою хочеться ще подраматизувати, але далі справді нікуди.
Шкільні урочистості – вручення атестатів, вальс чи полонез, або просто танок із першою вчителькою – випускник сприймає як прелюдію. А справжнє свято розпочинається, коли батьківські авта паркуються біля замовленого й оплаченого ресторану. Жодних важелів впливу, аби заборонити бенкети поза школою в органів влади немає, тому це справа самих батьків. Як і те, скільки витрачати на випускний, скільки кому наливати, де зустрічати схід сонця. Традиції є традиції, і, на жаль, широту слов’янської душі не звузиш від масштабів ресторану до якоїсь там Сикстинської капели...


Олександр СІНКЕВИЧ