На це та багато інших запитань СіДу відповіли в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара»

– Як відомо, усі позитиви й вади зрілої людини – це результат виховання та навколишнього середовища у віці від трьох до дванадцяти років, бо саме тоді закладаються основи духовного й фізичного, – каже старший науковий співробітник Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара», фольклористка Ярослава ЛЕВЧУК. – Тому народний досвід, що ґрунтується на духовній спадщині: колискових, лічилках, забавлянках, загадках, примовляннях та природні методи виховання, зокрема музика, спів, малювання, народні ремесла значно дієвіші за віртуальний світ комп’ютерної гри чи нинішнього телебачення…

ГОДІ ОБІЙТИСЯ БЕЗ «ОТОТУШОК», «ЛАДУШОК», «ПОТЯГУШОК», «ГОЙДАЛОК»…
Чому сучасні діти, попри всілякі цікаві місцини у рідному місті, поспішають до дідусів у села? Або що то за магія така, що у бабусі на руцях десь і плач дівається?.. Пані Ярослава каже, що аби відзняти фільм про те, як старенькі вміють пестити, тішити, заспокоювати і забавляти онуків, довелося затратити більш як півроку… СіДу теж пощастило зустрітися з жіночками, які знають безліч усіляких дитячих потішок, відтак з ними малечі гратись не награтися!
59-річна Надія Середа з Гнідина, що на Київщині, одразу затягує ліричної колискової:
Ой ти, кицю-коточок, заховався у куточок
Од маленьких діточок,
Щоб дітки не спали, котика не звали…
Ой ти, кицю, не гуди, спить Алінка, не збуди.
Ой вона хоче та й не спить, треба її дубчиком бить…
Дубчиком потихеньку, дубчиком помаленьку,
Щоб вона спала й не плакала, щоб росла і не боліла.
Щастя й долю собі мала…
А ростоньки – у кістоньки,
Розумоньки – в головоньки…
А-а-а-а-а-а-а-а-а…
Ой, вона спить і не чує, нехай з Богом ночує...
– Чуєте, ця мелодія така, що вельми заколисує. Ще й мати бажає своїй дитині і щастя, і розуму, і щоб вона росла, й не хворіла, – долучається до розмови 67-річна Марія Ковбаса. – От іще одна колисанка:
Ой ходила муравонька та й по комишу,
Я свою Аліночку та й заколишу,
Ой ходила журавонька та й на той пожар,
Та попекла ручки-ніжки, стало мені жаль…
А-а-а-а-а-а, а-а-а-а-а-а, а-а-а-а-а-а…
Ой, ходила журавонька та й по комишу, я свою онученьку та й заколишу.
А-а-а-а-а-а, а-а-а-а-а-а, а-а-а-а-а-а…
– Кожна забавка чи лічилочка щось розвиває або чогось навчає, – ведуть далі мудрі старенькі. – Промовляючи їх, ми тренуємо пальчики чи масажуємо ніжки…
А ще є така зарядочка: беруть у долоні дитячу голівку і, злегка її перекидуючи з руки на руку, роздільно проказують:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Меншенькому – менший,
Більшенькому – більший.
Після цього, нахиляючи голівку то вперед, то назад, продовжують:
Шусть у піч!
Сажай-виймай,
Їжу, ріжу
Я, куштую –
Гам!

ВЧИМО ДІТОК ГОВОРИТИ
– Попри те, що багато бабусь не мали вищої освіти, вони знали, приміром, як навчити дитятко вимовляти звуки, – розповідає фольклорист Олександра КОНДРАТОВИЧ. – От у селі Вихори Камінь-Каширського району (Волинська область) є така примовляночка:
Йшов собі канциборок через попів дворок,
Назустріч канциборкова мати,
– Куди ідеш, канциборку?
– Іду на попів дворок гуляти:
Там труби, цимбали хорошейко грали.
Тут поєднання звуків (це), (бе), (ер) і діточки вчилися їх вимовляти...
А ще така примовлянка чи радше колисанка:
Зліз коток на лавочку,
Збудив нашу Наталочку,
Бити котика, бити, щоб не смів по лавочці ходити,
Зліз коток на грушечку, украв в Наталочки подушечку,
А Наталочці треба спати, а коткові присипляти.
І дитинка починає заплющувати очки, бо ж отой добрий котик Мурко буде її присипляти. Тут усі слова зведено у своєрідну мелодійно-звукову палітру, що добре сприймається малюками…
А для розвитку вестибулярного апарату дитину садовлять, піднімають їй ніжки і говорять: «Їде, їде пан-пан на конику сам-сам. Ану, як пан сидить?» – запитують у маляти. І дитятко вже всідається з рівненькою спиною… А відтак: «Їдуть-їдуть паненята, погубили штаненята...»
Утім не треба бідкатися, адже з віком і мама перейме всі ці знання.