Хлопчик, хворий на ДЦП, змінює на краще однокласників
Після того як Богдан Тригуб став учнем Волинського обласного ліцею-інтернату, дивовижні зміни сталися не лише з його однокласниками. Озираючись у пам'ять, Анджела Миколайчук, класний керівник 10-В, каже: «Після урочистостей з нагоди свята першого дзвоника – перший урок. Його вирішила провести у формі гри «Найрозумніший». І переможцем став Богдан!».
Тоді, у вересні 2005-го, непокоїлися й директор ліцею Марія Тарасюк, й класний керівник Анджела Миколайчук, і батьки хлопця, хворого на дитячий церебральний параліч... Та Богдан довів і собі, й іншим, що йому до снаги бути переможцем. До того ж укотре життя підтвердило аксіому: тільки пройшовши крізь випробування болем і не впустивши в серце змія ненависті, людина може переконатися, що таки направду людина.
Анджела Миколайчук, яка вже одинадцятий рік працює на освітянській ниві, та її вихованці обрали власний шлях. «Ми хочемо, щоб такі діти нормально почувалися. Вони ж – як усі, хоча й з особливими потребами», – ділиться вона роздумами. І як позитивний приклад згадує, коли водії 26-х маршруток, побачивши на зупинці хлопця з милицями, зупиняються і власноруч відчиняють двері. Хоча нерідко буває інакше.
Тому й учні Волинського обласного ліцею-інтернату вирішили взяти участь в акції «Відчуй серцем» у рамках міжнародного проекту «Громадянська освіта – Україна», аби закликати: «Проаналізуйте власну поведінку. Толерантність, доброзичливість мають бути вічними супутниками людства. Адже всі ми – ЛЮДИ. І ніхто не знає, що на нас чекає завтра». І стали (з-поміж 108 команд) одними з переможців.
«Тепер ми знаємо, що життя – це не лише радість, а й біль, – каже Марійка Харитонюк. – Ми стали іншими. І річ не тільки в тому, що по змозі намагаємося допомогти інвалідам. Ми хочемо, щоб про цю проблему знало суспільство, щоб воно одужало від байдужості».
Нині Богдан завдяки собі, батькам, друзям вміє бути господарем власної долі. Тому й без сторонньої допомоги піднявся на Високий замок у Львові, тому й разом з друзями – на концертах, імпрезах, тому й читає передовсім ті книги, де закарбовано історію. А ще Богдан допоміг стати іншими (ні, радше самими собою) ровесникам, які не просто подають милиці чи ранець, а засвідчують власну людяну іпостась.

Віктор ВЕРБИЧ