Одвічні українські проблеми – де жити і в кого позичити гроші, щоб купити житло, – останнім часом допікають як ніколи. СіД скликав ще одну «Сімейну раду», щоб з’ясувати, як чесна та працьовита людина може заробити на житло чи бодай узяти кредит. Сьогодні знайомимося з сім’єю, якій у цьому допомагає …держава.

«ЗЛЯКАВСЯ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ДЕРЖАВА ПЕРЕСТАЛА ПОВЕРТАТИ»
Коли житлове питання неабияк дістало 32-річного лучанина Романа Трофимука, вибору він не мав – мусив йти до банку по позику. То був 2005 рік, і друзі радили спростити собі життя, тобто звернутися до Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (далі – Фонд. – Авт.).
– У житті я, як кажуть у народі, закінчений оптиміст, – розповідає Роман. – Тому навіть не сумнівався, що і кредит, і відшкодування від держави отримаю. Та й у моїй сім’ї ніхто не сумнівався, що треба ризикувати.
А ризик співпраці з Фондом тоді справді був: відшкодування частини витрат молодої сім’ї за користування житловим кредитом – нова справа.
– Часу на те, щоби бігати інстанціями по різні довідки, не мав, тому довірився агентству нерухомості. Коштувало це 400 доларів плюс комісійні, але за два тижні мені і прийнятне помешкання знайшли, й усі документи оформили.
Сьогодні Роман, його дружина Люба, 8-річний Іван та 5-річний Михась тішаться 70-метровою
3-кімнатною квартирою в одному зі «спальників» Луцька. Втім, як і передбачали Трофимуки, не все у стосунках із державою йшло як по маслу. 2006 року держава боргувала Фонду, а той своєю чергою – клієнтам. Тож тривалий час довелося віддавати кредит своїми кровними. Згодом відшкодовування платили справно, тому Роман вивів для себе таку схему місячних витрат: спочатку він акумулює кругленьку суму, яку сплачує у банк до 10-го числа, а через кілька днів на його рахунок надходить компенсація від Фонду.
Роман уважає, що йому неабияк поталанило: уже кілька разів програму часткової компенсації заморожували, а умови отримання відшкодування ускладнили.

Юрій КОНКЕВИЧ