Покажіть нам дівчину, яка не мріє про родину, затишну домівку, коханого чоловіка й діточок. Це ж бо – найголовніша мета жінки у цьому житті. Але часом усе складається не так, як гадається. Буває, що двоє розходяться через непорозуміння, буває, що чоловік боїться втратити свободу й відповідати ще за когось, окрім себе. І тоді малюки, які народилися від шаленого кохання, ростуть без татка, або ж із «недільним»... Сьогодні на сімейній раді вирішуємо, як зважитися виховувати маля без чоловіка.

ІСТОРІЯ ПЕРША. ОПТИМІСТИЧНА
...Оксана Люсік народилася в одному з волинських сіл у багатодітній родині. Як усі, зростала, ходила до школи. Відтак вступила до Луцького комерційного технікуму. Звичайно, були в житті захоплення, але жодного разу серце не тьохнуло, не підказало, що це саме той єдиний, з ким хотіла б прожити решту життя.
Справжнє кохання вона зустріла вже майже тридцятирічною. Були й романтичні зустрічі, і приємні сюрпризи – одне слово, усе, як годиться. Коли Оксана повідомила, що вагітна, щастю закоханих не було меж. Але... життя розпорядилося так, що їм не судилося бути разом. Тож з пологового жінку забирали родичі.
– Якби не сестри, мама, подружки, не знаю чи й народила б, – розповідає Оксана. – Коли стало відомо про вагітність, вони в один голос заявили: «Тільки народжувати!».
І прийшов у цей світ чудовий хлопчик Стасик. Мамине сонечко, мамина радість, мамине щастя. Коли Оксана розповідає про сина, її очі випромінюють стільки тепла, що його, певно, вистачило б, аби зігріти не одне серце. «Знаєте, він у мене такий самостійний! – не без гордощів каже мама. – У свої два рочки дуже добре говорить, уміє розповідати казочки й віршики, співає, а ходити, уявляєте, почав восьмимісячним».
Що ж тато? Ні, він не відмовився від сина. Допомагає, як може, піклується про дитину.
Коли Оксана на роботі, Стасика доглядає її мама Олена Никонівна. Бабуся й не уявляє, як жила б, якби в неї не було цього маленького сонечка. Він для неї – і сенс життя, і втіха, і найкращий друг.
Звичайно, самій виховувати дитину не з медом, але жінка жодного разу не пошкодувала, що саме так склалися обставини. «Син – сенс мого життя. Здається, тільки навколо нього й крутиться вся Земля... – ділиться Оксана. – Я щаслива, і тепер найголовніший чоловік у моєму житті – Стасик. Відчуваю, що зможу виховати його хорошою людиною».
Щиро віримо, що саме так і буде. Бо жінка має найголовніше – того, заради кого хочеться прокидатися до сходу сонця...
ІСТОРІЯ ДРУГА. МАЙЖЕ ЩАСЛИВА
...А ось інша історія, втім із подібним сюжетом. Рівненчанка Людмила, інтелігентна й мила дівчина, зустрічалася з хлопцем. Усе в них йшло чудово, стосунки були, здавалося, серйозними. Однак, коли Люда повідомила, що чекає на дитину, коханого ніби підмінили. Заявив, що дитя, яке дівчина носить під серцем – не від нього. Хоча для цього не мав жодних підстав. Люда була в розпачі: мало того, що коханий покинув, відчувала страшенний тиск з боку родичів. Мама й чути не хотіла про внука. Однак дівчина вирішила народжувати. Можемо собі тільки уявити, як далося їй це рішення. Люда народила чудову гарненьку дівчинку. А мама жодного разу не відвідала її у пологовому...
Жінка перетерпіла усе. Можливо, завдяки власній вдачі, бо зуміла бути мудрішою за інших. Мати, коли побачила крихітне немовля в пелюшках, таки здалася й зрозуміла, що дитя ж направду ні в чому не винне. Тепер Вікуся – найбільша бабусина втіха і радість.
Колишній Людин коханий так і не поцікавився дитиною, хоча вона – його маленька чорноока копія... Мало того, він уже має сім’ю, в якій підростає синочок. Але Люда каже, що не тримає на нього зла – Бог розсудить. Жінка навіть тішиться з того, що не пов’язала життя зі зрадником. Бо ж кожен знає, що сім’ї, створені з примусу, рідко бувають благополучними.
Нині Вікусі вже три роки. А мама Люда – щаслива. Вона порозумілася з рідними, а сусіди, які колись, угледівши її, переходили на інший бік вулиці, тепер і не згадують про цю прикрість. А ще Люда зустріла чоловіка, який не злякався відповідальності виховувати й любити чужу дитину...
ПСИХОЛОГ РАДИТЬ НЕ ЗАБУВАТИ, ЩО БАТЬКО В ДИТИНИ ТАКИ Є...
Практичний психолог Вікторія МАЗУР:
– Якщо мати потрапляє в ситуацію, коли вона змушена ростити дитину сама, то тут завжди є вагома причина. І ніколи жінка не зважилася б на такий нелегкий вибір, якби мала інші варіанти. Багато матерів, які ухвалили таке рішення, згодом кажуть: «Я передбачала, що буде нелегко, але ніколи не думала, що буде настільки важко!».
Пам’ятайте, що діти, які виросли без батька, завжди менш упевнені в собі, ніж їхні ровесники з повних сімей. Тому що в основі дитячої самоповаги лежить батьківська любов. Логіка дитини така: раз батько, який десь є, не згадує про мене, виходить, він мене не любить, і, можливо, я сам у цьому винен. Хлопчикам, які виросли без батька, важко себе захищати, важко пробиватися в житті, бо найчастіше вони мають жіноче бачення, перейняте від матері. Їм важко створювати родину, піклуватися про неї, зберігати вірність, бути відповідальними батьками, адже, виховані жінкою, вони частенько стають матусиними синками. Дівчинка, яка виросла без батька, шукатиме його в кожному чоловікові, якого зустріне. І всі, хто трапився, звичайно, не виправдають її нереальних надій і завищених вимог, а їй і без того важко довіряти чоловікам.
Кожній жінці, яка виховує дитину самостійно, варто визнати, що батько в малечі все-таки є. І дитя має право знати, хто він. Найліпше, хай якою була б ситуація, казати дитині правду про батька. Життя дають двоє. І батьки – це крила дитини. Доречна така фраза: «Ми з татом не одружені, але він однаково твій тато». Не забороняйте дитині зустрічатися з батьком, якщо вона має таке бажання. У будь-якому разі буде ліпше, коли ви збережете з чоловіком нормальні стосунки, аби він міг спілкуватися з дитиною. Коли ж батько не хоче цього, то, звісно, примусити його годі.

САМОТНЮ – НЕ ЗВІЛЬНИТИ!
Жінкам, які самі виховують дитину, не можна відмовляти у прийомі на роботу і зменшувати заробітну плату. У разі відмови у прийомі на роботу самотній матері, яка виховує дитину до 14 років, працедавець зобов’язаний письмово повідомити причину такого рішення. Крім того, цю відмову можна оскаржити в суді.
Самотніх матерів не можна звільняти з роботи з ініціативи адміністрації. У разі звільнення після закінчення контракту працедавець зобов’язаний їх працевлаштувати. На період працевлаштування за працівницею зберігається середня заробітна плата, але не більш як три місяці з дня закінчення строкового контракту.
Матерям-одиначкам встановлюється стовідсоткова оплата лікарняного з догляду за дитиною до 14 років на більш тривалий термін, ніж іншим жінкам. А ще такі мами мають право на щорічну відпустку без збереження зарплати, приєднану до основної відпустки чи на окремий від неї термін до 14 днів у зручний для них час.


Оксана КУЦИК, Олена Іваницька