«Авжеж, не ходи!» – так і кортить не просто сказати, а закричати своєму улюбленому Грицику, Петрикові, Іванку чи Марійці. Торохнути дверима й сховати ключа. Бо там, на вечорницях, чи то пак на вечірках, усіляка наволоч. А тобі, дитинко, лише одинадцять, тринадцять, п’ятнадцять... Ба навіть коли наш Грицько вже голить вуса, збираючись на кавалерку, нам вряди-годи ввижаються погані компанії, зблиски бандитських лез і виття міліційних сирен. Втім у Грицьковому віці нам нічого не ввижалося, і ми, батьки, йшли, прогинаючи долю і прогинаючись під нею. Кому як щастило... Сьогодні на «Сімейній раді» з’ясовуємо, як діяти, щоб і дитя добре відпочило, і ви не сивіли, поки воно відтягується з друзями...

Катерина, 42 роки, м. Рівне:
– Мій досвід матері підказує: дитина не має рости у парникових умовах, за нею не треба бігати з горщиком і зашмарканою хустинкою. А надто якось регламентувати спілкування з підлітками. У пацанів мають бути збиті кулаки, інакше їм важкувато буде в цьому світі. Дівчатка також мусять вміти за себе постояти. Здебільшого морально, але інколи й фізично. Діти, як і дорослі, мають право вибору. Але право вибору не між чорним і білим, а між червоним і зеленим. Хорошим і ледь гіршим. Знати наслідки і вчитися на власних помилках.

Алла, 35 років, м. Луцьк:
– Хай вчаться, це все дуже добре... Не навчиться воно, те дитя, так жити. Знаючи, який бардак на дискотеках і відпустити туди дитину?! Напевно, я маю бути зовсім вольтанута! Вечірка у школі – це просто трусіння дупами з нагоди Нового року чи свята Клари Цеткін. На сходах школи – курилка, за школою – бухалка. А у вестибюлі стоїть черговий учитель...

Ігор, 38 років, м. Тернопіль:
– У нормальних країнах це не проблема: попався у клубі після дев’ятої вечора неповнолітній – батьки платять немаленький штраф. І клямка! А категорично щось забороняти дитині – цілковита дурня. У нашій сім’ї про клуби узагалі не йдеться, але до друзів і до школи на вечірки – будь ласка. До 20.00. А інакше Ганнуся в курсі, що це буде її остання дискотека. Як знає і те, що українськими школами «гуляють» 24 види наркотиків. З дитиною треба бути щирим і відверто розповідати про кожен ризик. І будь певен: вона тебе зрозуміє. Навіть найбільшій проблемі – кепкуванню однолітків – можна зарадити. Якось Ґандзя прийшла у сльозах (бо ми її не пустили на вечірку до клубу): на мене кажуть «лошара»! Це було два роки тому, сьогодні їй чотирнадцять, а з її класу 95 відсотків дівчат курять та кашляють. І скажіть мені, хто тепер «лошара»?..

ХАЙ ТАМ ЩО, АЛЕ Я ПІДУ!
Рано чи пізно батькам доведеться почути цю категоричну заяву з вуст дитини і припуститися (або ні) кількох прикрих помилок. Як діяти і що казати у таких ситуаціях?


Неправильно (-)
Накладати власні страхи та досвід (позитивний чи негативний) на ситуацію. У такому разі однаково неконструктивні категоричне «не пущу» і безоглядне «нехай іде розважиться».
Телефонувати щопівгодини або чатувати біля під’їзду.
Вважати всіх друзів сина чи доньки наркоманами, пияками і ґвалтівниками.
Встановити ліміт часу на кшталт «аби прийшов до опівночі», надто коли йдеться про клуб чи дискотеку.
Власним прикладом формувати стереотип, що вдалий відпочинок у компанії залежить від якомога більшої кількості вжитого алкоголю і «прикольних» вибриків у нетверезому стані.

Правильно (+)
Розпитати, хто з друзів буде на вечірці, і записати номери їхніх домашніх та мобільних телефонів.
Провести та зустріти дитину у визначений час, мотивуючи свою турботу не потребою контролю чи власними страхами, а прийнятними для підлітка причинами.
Попередньо зателефонувати батькам друга (чи подруги) вашої дитини, якщо вечірка відбуватиметься в нього (у неї) вдома. Розпитати, чи буде на святі хтось із дорослих і скільки воно триватиме. Неправильно – сподіватися, що вечірку в школі повністю контролюють учителі та адміністрація.
Вимагати, щоб на шкільних вечорах були представники батьківського комітету й просто чергові батьки, які не мають бухати в каптерці з черговим учителем. Правильно – перевірити репутацію клубу та наявність відомчої охорони. Якщо вас щось не влаштувало, не бійтеся застосувати авторитетне «НІ». Правильно – влаштовувати родинні свята так, щоб, маючи право вибору, ваші діти віддавали перевагу сім’ї і дому.


«ЯКІ БАТЬКИ, ТАКИЙ У ДІТЕЙ ВІДПОЧИНОК»
Олександр СІНКЕВИЧ, журналіст: «Бітники і хіпарі 60–70-х, панки і рокери 80-х – ми не просто дихали свободою, а жерли її на повну губу. Наші діти прагнуть свободи більше за нас і раніше – такий уже закон природи. Але сучасність пропонує нові правила гри в свободу. Герої роликів, що рекламують пиво, – молоді люди. Сімнадцять відсотків злочинів, скоєних неповнолітніми, вчинено у стані алкогольного сп’яніння. Це торішня статистика. Перша чарка, перша доза, перший статевий досвід (і рання вагітність), перші відвідини міліційного відділку в сімдесяти випадках зі ста трапляється на вечірках (або як наслідок), де діти і підлітки пробують на смак свободу.
Підліткова психологія – рафінована психологія натовпу. Контрастна і безапеляційна. Ти або з нами, або лох. І не винна у цьому, за великим рахунком, теле- й кіноіндустрія. Бо ми, батьки, ані жити, ані мислити по-чорно-білому не перестали. Хоч свого часу і наковталися свободи, але пішла вона нам не тим горлом. Адже живемо за тим самим принципом: або ти з нами, або лох.
Забороняємо. Струшуємо повітря п’ястуками, киваємо на державу, міліцію і маніяків, на Схід та Захід і... нічого власним дітям натомість не пропонуємо. Дозволяємо. Знову згадуємо маніяків, міліцію, державу, Америку, Росію, Шрека, Гаррі Поттера, клоуна з найближчого «МакДональдса». І... знову нічого не пропонуємо власним дітям. Ані музики, яку слухали, ані літератури, яку читали, ані цінностей, на яких зростали. І вони починають пропонувати один одному те, на чому ми їм рости дозволили. Бо який загал, така й культура. Які батьки, такі й у дітей вечірки.

«НЕ СЛУХАЛА КАТЕРИНА НІ БАТЬКА, НІ НЕНЬКИ...»
Павло Матвійович, учитель рідної мови та літератури, педагог з 35-річним стажем, м. Володимир-Волинський, Волинь: «Традиційна українська педагогіка ставлення до вечірок закарбувала у народній пісенній творчості: «Била мене мати березовим прутом» і тому подібне... Батьки пильнували своїх дітей, і це було нор-маль-но! До 70–80-х років минулого століття, коли безстороння державна «опіка» підмінила родину. Згадайте хоча б цілодобові садочки та ясла, літні піонерські табори... Ця підміна стала фатальною – виросло покоління батьків, яким однаково де, з ким і як проводять дозвілля їхні діти: ми так росли, і вони так виростуть... Суспільство потребує реального, а не бутафорського відродження родинних традицій і сімейних свят, що їх ніколи не замінять кабінетні соціальні служби. Те саме стосується й церкви, яка свою роль обмежила кількома шкільними уроками Закону Божого».

А ЯК У НИХ, НА «ДИКОМУ ЗАХОДІ»?
Валентина, вихователь-методист, дитячий психолог з 35-річним стажем, м. Брешіа, Італія (телефоном): «У Західній Європі, зокрема в Італії, дуже міцні родинні традиції. Як правило, на вечірку з нагоди дня народження дитини, її друзів запрошують разом з батьками. Дорослі не лише контролюють, а й організовують дозвілля дітей, влаштовуючи свято саме для них, а не для себе (виділення. – О. С.). Інтенсивно та систематично дітьми та підлітками опікується церква, під патронатом якої діють численні молодіжні організації. Саме католицька церква є найпотужнішим допоміжним недержавним органом, що виховує дітей та організовує підліткове дозвілля, як приклад – влаштовує екскурсії і туристичні поїздки. Попри це, італійські підлітки доволі рано починають відвідувати клубні вечірки та дискотеки, де починаються ті самі проблеми: алкоголь, куріння, наркотики, насильство...».


Олександр СІНКЕВИЧ